Ледве минули острівець з березами, де вони базувалися перед випадом до «Хати Бунгало», як почули закличний свист Повзика:
— Тіу-тіу, пі-пі!
— ЕЙ! — крикнув Бікі.
— ЕЙ! — відгукнувся Ерик.
Йонатан Коот, що сидів посередині капралаксу, неначе на капітанському містку, на жаль, не вимовив ні слова, ба навіть не зітхнув.
Він мовчав, як принц Медіна Сідонія, що повертається до Іспанії зі своєю розгромленою «Непереможною Армадою»; як адмірал П’єр Шарль де Віленю, взятий в полон Нельсоном у битві під Трафальгаром; як Наполеон під Ватерлоо.
«Перепалка» зустріла їх делікатною, ненав’язливою гостинністю. Не прозвучало жодного «добридень». Подружжя Видерків, здавалось, навіть не помітили гостей, хоча Повзик знайшов під огорожею кілька ліщинових горішків і заніс їх у дупло на дубі, щоб там розбити і схрупати, а Хелонідес тут-таки на березі побачив свіжу головку салати, навіть покроплену соком з лимона.
Коот надибав миску з молоком, покуштував, але не випив, і, забившись у густі комиші, сидів там так нерухомо, що дика качка сприйняла його за клубок вовни і навіть скубнула, сподіваючись добути що-небудь на будівництво гнізда.
Обидва сержанти спостерігали за шефом, проте не порушували його командирської самотності, сподіваючись, що сутінки, так любі серцю нічних десантників, усе змінять. Прочекавши так аж до ранку, ніякого поліпшення настрою в командира вони не відзначили, тож змістом їхнього рапорту була вимога проведення наради.
— Не варто, — сказав капітан. — Журба напосілася. Минеться сама по собі.
— Чому ти думаєш тільки про себе? — спитав Хелонідес.
— Ти думай про нас! — зажадав Повзик. — Таких двох, як ми втрьох, немає жодного в світі.
— Це ти сам вигадав? — ледь усміхнувшись, спитав Коот.
— Ні. Був такий довоєнний фільм, про який мені боцман розповідав.
— Не варто, — повторив Коот, знову посмутнівши.
— А ти забув, як ділив печену картоплину, говорячи про спільну долю? Хочемо наради!
— Бо коли ні,— гнівно вигукнув Ерик, — то, стонадцять паскудних могильних хробаків, дам тобі по вусах, як обіцяв ще на самому початку нашого знайомства! Пам’ятаєш?
— Ерику! — намагався втихомирити його Бікі.
— Що? Думаєш, як шепнеш «Ерику», так я і замовкну?
— Але ж капітан…
— Капітана Йонатана з Сімнадцятої БриКоНіДес я шаную і люблю! — кричав розлючений пілот. — А такого похнюпленого котиська знаєш, де я бачив? Знаєш чи ні?
Хелонідес не сказав, знає він чи ні, та й Повзик не встиг висловитись, бо Коот, набравши рішучого вигляду, обізвався:
— Закрийте, сержанте, дзьоба! Нарада відбудеться на галявинці під кущами бузку, коли тінь від їхніх вершечків сягне води.
— Слухаємось. ЕЙ! — відповіли одностайно і, зробивши поворот кругом, промарширували три кроки.
Потім Хелонідес пірнув у напрямку того теплого донного джерела, про яке він уже розповідав своїм друзям, а Ерик полетів до дупла, щоб зірвати серце на роздовбуванні горішків.
Коот лишився сам зі своїми сумними думками.
Не ширша за листок смужка лишалася між тінню від кущів бузку і вологою лінією піску, на якому води Малого Хлюпу зустрічалися з берегом, коли пілот Повзик промчав на бриючому польоті над садом, у фігурній напівбочці перевернувся на спину і пішов на посадку просто над ямкою з-під викорчуваного дерева, тримаючи курс на галявинку.
Тієї ж миті Хелонідес виткнув, наче перископ, голову з озера, тернувся пластроном об прибережну мілину і вийшов на берег, лишаючи за собою широкий мокрий слід.
— Якби трохи війнуло від берега… — почав Ерик. — От якби війнуло!
Вітер війнув, нахилив кущі бузку, вмочивши їхні тіні у воді, і саме в цей момент, не спізнившись ані на секунду, безшумно з’явився Коот.
— ЕЙ! — привіталися сержанти, салютуючи одночасно.
— ЕЙ! — відповів капітан.
Довкола стояла тиша теплого травневого пополудня. Біля сторожки кудкудакала курка, бджоли сповнювали сад золотавим гудінням, у покручених протоках озера крякали чирки, шукаючи будівельний матеріал на гнізда, проте всі ці звуки не тільки не перешкоджали, а ніби доповнювали тишу.
— Друзі! — тепло й сердечно мовив Йонатан, та вони не відчували радості, навпаки, занепокоїлись, тому що вуса в командира були спущені й він не назвав їх солдатами. — На цьому місці ми слухали з вами повідомлення про поширення ідеї Вузлів СПРИТКА…
— Тобто Коотових, — поправив його Бікі.