Тому «пізнати себе», «знайти себе» може бути небезпечно. Ви можете замуруватися в суворо визначеній ролі, сповнитися невиправданими сподіваннями. І закритися до внутрішнього потенціалу та зовнішніх можливостей.
Я кажу — не прагніть знайти себе. Я кажу — ніколи не знайте напевно, хто ви. Так ви будете шукати й досліджувати. І не будете суворо судити інших, натомість приймете їхню інакшість.
Буддизм твердить, що наша думка про те, ким «ми» є, — це довільна розумова конструкція, і що нам варто позбутися ідеї, що «ми» взагалі існуємо. Довільна стратегія, за якою ми визначаємо самих себе, заганяє нас у пастку, тож краще нам узагалі все відпустити. У певному сенсі можна сказати, що буддизм навчає нас забивати.
Звучить трохи божевільно, але такий підхід до життя має купу переваг. Коли ми позбуваємося історій, які самі собі розказуємо про себе, то звільняємося для дії (і помилок) і зростання.
Коли якась жінка каже собі: «Ну, мабуть, я не дуже добре вмію будувати стосунки», — то раптом відчуває себе вільною діяти і позбутися невдалого шлюбу. У неї більше немає ідентичності, яку треба берегти й залишатися в нещасному шлюбі, аби лише довести щось самій собі.
Коли студент визнає: «Можливо, я не бунтар, може, я просто боюся», — то він звільняється для того, щоб знову мати амбіції. Він більше не вагатиметься здійснювати свої академічні мрії — і, можливо, зазнати поразки.
Коли страховий агент визнає перед самим собою: «А що, здається, не так уже це й дико — мріяти про творчість, коли ти всього лише офісний планктон», — то наважується нарешті взятися за написання сценарію. І подивитися, що з того вийде.
У мене для вас є гарні новини й погані. Ваші проблеми не особливі й не унікальні. Майже. От чому відпустити ситуацію завжди означає зітхнути з полегшенням.
Разом зі страхом, породженим ірраціональною впевненістю, в людині виникає егоцентризм. Коли ви боїтеся, що саме ваш літак потрапить у катастрофу, або що саме вашу ідею проекту всі піднімуть на кпини, або що саме вас оберуть об’єктом для кепкування чи ігнорування, то ви ніби кажете собі: «Я — виняток, я не схожий чи не схожа на інших, я не такий, особливий».
Це чистої води нарцисизм. Ви вважаєте, що до ваших проблем треба ставитися інакше, що ваші проблеми такі унікальні, що навіть не підлягають законам, за якими рухається всесвіт.
Моя порада: не будьте особливими, не будьте унікальними. Змініть свою стратегію, і дивіться на речі приземлено й широко. Не оцінюйте себе як майбутню зірку або невизнаного генія. Не оцінюйте себе як жертву чи недолугу помилку. Визначайте себе в більш приземлених координатах: як студента, як партнера, як друга, як автора.
Що вужчу й рідкіснішу ідентичність ви для себе оберете, то більше вам усе загрожуватиме. Тому визначайте себе якомога простіше та звичайніше.
Через це, можливо, доведеться відмовитися від якихось грандіозних уявлень про себе: що ви неймовірно розумні або надзвичайно талановиті, або достобіса привабливі, або стали найнещаснішою жертвою — іншим таке й уявити важко. Доведеться відмовитися від власної «особливості» й відчуття, що світ вам щось винен. Доведеться відмовитися від пошуку емоційних кайфів, у яких ви знаходили підтримку роками. Як наркоманові, який зліз із голки, вам доведеться пережити ломку, коли ви відмовитеся від усього цього. Але потім стане значно краще.
Сумніватися в самому собі й у власних думках і переконаннях — одне з найскладніших умінь, яке потрібно в собі розвивати. Але цього можна навчитися. Ось кілька питань, які допоможуть вам плекати невпевненість у житті.
Питання № 1. Що як я помиляюся?
Одна моя приятелька нещодавно заручилася з доволі солідним чоловіком. Він не п’є, не ображає її і гарно до неї ставиться. Приємний у спілкуванні й має гарну роботу.