Усі зареготали, та все ж, відходячи від своїх коней, відганяли набридливих «доглядачів». Санько з хлопцями пішли оглядати торжище, що зайняло місце понад захисним валом, укріпленим колодами, окрім західної частини, де стояли церква та сторожова дерев’яна вежа.
Поближче до хатин містечка продавці запрошували до розмаїтого краму, різнобарвного одягу, буханців, кренделів та всякої дрібноти для вжитку. Саньку давно вже кортіло придбати Софійці й тещі святкові сап’янці, й він зупинився побіля чоботаря, приглядаючись до жіночого товару. З ним зупинилося троє друзів, і всі почали розглядати шкіру, даючи поради товаришу. Чоботар, бачачи, що перед ним козаки, в яких є дукати, назвав чималу ціну. Санько, тримаючи чобітки в руках, мало не випустив їх із рук. Титикало також поглядав на чоботаря, вирячивши очі, а потім мовив:
— А тобі, дядьку, не станеться зле від таких грошей?
Голота вже оговтався і поклав чобітки на лаштунки чоботаря, та той замахав обома руками, примовляючи:
— Звичайно, оцю пару я віддам за п’ять злотих, для вельможного пана-козака — це задарма!
Титикало все ще вовком дивився на продавця, та кивнув головою товаришеві, й Санько знову взяв до рук сап’янці.
— Віддай дешево, візьму дві пари. Добре буде тобі, дядьку, а то ще й товариш буде на себе міряти, поглянь, який лицар! — вже повеселілим голосом обізвався десятник.
Чоботар аж підстрибнув від гарних торгів і подав Санькові ще одні сап’янці, назвавши ціну у вісім злотих за обидві пари. Санько не захотів і дивитися на другу пару і той запропонував полуботки, які коштували півтора злотого. Доки Санько розглядав взуття для тещі Ядвіги, подав й Ількові чоботи з широченними халявами. Ілько покрутив їх у руках, довго придивляючись, а потім, вилаявшись, пригримнув на чоботаря:
— Ти що це мені шкарбуни тицяєш! У них вже худобу порали, дивись, який кізяк на підборі, стерво ти двоноге!
Продавець закляк від жаху, глипаючи очима на Ілька, а тоді, розвівши руками, виправдався:
— Це мій старший приміряв, паскуда! От усиплю я йому перцю!
Забрав чоботи в Ілька з рук і заходився на них спльовувати та витирати рукавом.
— Ти що це робиш? Плюєш на чоботи… Щоб на мене плювалися!
Санько вже поклав чоботи і спостерігав з Паньком Сербином сварку Іллі з продавцем. Побіля них почали спинятися люди і повернулися дехто з їхньої десятки, слухаючи суперечку і не второпуючи, хто тут кому що винен. Бачачи, що торги повернулися не в той бік, чоботар сунув у руки Санькові дві пари чобіт, запросивши три злотих, а до Ілька промовив, засміявшись:
— А з тебе, лицарю, давай один злотий — це півціни. Завтра все одно вони будуть у кізяку!
Жарт сподобався усім, і хлопці позаду зареготали, а Ількові нічого не лишалося, як узяти чоботи. Відійшли подалі, й Титикало мовив:
— Для тебе, Саньку, зі шкури ліз, та й чобіт з такими халявами ніде взяти!
Ця оказія розвеселила козаків, і вони пішли далі гуртом, сміючись із Титикала. Найбільше за всіх зацікавили зброярі, звісно, тому що зброя була тут звідусіль і кожному хотілося помацати або пістоль з двома дулами, або шаблю польську чи турецьку, обсипану діамантами на рукояті та золотом, у гаптованих піхвах. Натішившись чужинською зброєю, прикупили пороху та куль, а Санько ще й ладівницю придбав.
— Якщо ворогів багато, а нас мало, ладівниця — як знахідка. Добирайте, хлопці, зайвими не будуть, — намовляв своїх козаків Голота.
Базар «розгорявся» дедалі сильніше, і хлопці вже поглядали не так на товар, як на гарненьких дівчат та молодиць у яскравому вбранні, простоволосих та не менш привабливих у намітках на голові. Дійшли до рядів, де стояли хури та з величезними колесами гарби, вантажені сіном, на яких лежали купами горщики. Подекуди стояли биндюги,[80] завантажені цеглою та камінням. Тут розносилися духоти кінського поту та кізяка, й хлопці заспішили далі. Та далі вже торгували худобиною, і продана худобина ревла, поглядаючи на своїх господарів, вертячи шиями, та їх тягнули за налигача нові власники. Телят та овець в’язали спритні селяни за чотири ноги і, немов лантухи, закидали на вози, вистелені соломою. Хлопці роздивлялися на цю метушню, і Санько весело прикрикнув:
— Що, вже додому закортіло? Гайда звідси, не до того нам зараз!
Відійшли від дерев’яної вежі, де вели торги живим товаром, та почали рухатися побіля другого ряду в натовпі різношерстого люду. Тут торгувало чимало іноземців, це Санько запримітив одразу, вирізняючи чужинців поміж іншими. Пізнав волохів, які торгували шатами для панів та чобітками, такими, що взяті ним сап’янці навіть порівнювати не треба. Тут торгували австрійці поряд зі східними купцями і поляки з турками. Санько дивувався, як під час війни гендлярі вміли досягати базарів, нехтуючи своїм життям та товаром. Згадав, що і побіля Січі таких спритників було хоч греблю гати. Зупинилися біля горластого турка, що торгував ножами, як для війни, так і по господарству. Побіля нього стояло смагляве, з чорними оченятами хлопча і раз по раз, розмахнувшись, встромляло ніж у стояк, який підтримував дашок.