— Ану нашу, скрипалю, починай! Всі до кола!
Високим тоном заграла скрипка і, немовби обірвавши струну, взяла нижчий тон, а тоді всі троє музик завели веселий танок нивчан. Поважно підійшовши до кола, дівчата зараз же забули про гордість та ринули в ритм танцю. Козаки, немов змовившись, «сипонули» до майданчика, і вже задвиготіла земля під ногами великого гурту танцювальників. Андрій штовхнув плечем Ярему, вигукнувши під саме вухо:
— Йди, йди, Яремо! Що з тебе — убуде, я глядітиму за всіма! Покрасуйся — ти можеш!
Та коли Ярема повернув обличчям до Андрія, то зрозумів, що його побратим не піде в танок, на очах Яреми виблискували сльози, відсвічуючись від пригаслого вогню. Андрій поклав на його плече руку, задумливо дивився на круговерть танцю і замислено зізнався:
— Так, Яремо, і мені не зовсім весело. Частіше думаю про своїх. Згадую синочка з Даринкою, матір…
Музики зупинилися, щоби дати час на передих, і охочі до танців розсипались урізнобіч набиратися сил та духу. В гурті козаків дехто запалив люльку, і дим від тютюну потягнуло в бік хлопців. Ярема, не втримавшись, прикрикнув на своїх:
— Хлопці, там же дівки! Від вас буде тхнути бакуном,[96] перечасуйте вже!
Сергій Усенко відгукнувся на покрик Яреми:
— Добре, Вікторе, йди до нашого гурту, годі тобі до підтоптаних прилаштовуватися!
У гурті засміялися, а Ярема, не витримавши, мовив до Андрія:
— От дідьки! Вже тебе приписали до підтоптаних… Та вони щось не те кажуть…
Андрій, звертаючись до Віктора, засміявся:
— От і ви з Ольгою народите двійко, і ти станеш не зовсім молодим!
З боку дівчат чувся веселий сміх і нетерплячі голоси підбурювачів музик, а одна з дівчат, підбігши до скрипаля, довгенько щось шепотіла тому у вухо, а той кивав головою та поклав смичок на струни. З десяток дівчат вийшли з гурту і зупинились ланцюжком побіля музикантів, а одна білява дівчина з довгою косою через плече підійшла ближче до вогнища, взявши руки в боки. Хтось підкинув галуззя до вогню, і під палахкотіння багаття музики нараз заграли. Було чутно гарну музику, потріскування галуззя, а над грабами засяяв рожевий місяць, і полинув над Нивкою вдалину дзвінкий дівочий голос:
Ті дівчата, що стояли ближче до музик, заспівали приспів, і їхні голоси заглушили на якийсь час навіть басолю.
Проспівавши пісню, дівчата заспішили танцювати, і козаки, немов жеребці, один поперед одного кинулись до дівчат і під награвання цієї пісні єднались у пари та, кумедно підскакуючи, показували свою завзятість. Андрія з Яремою розпирало від сміху, коли дивилися на підскакування своїх хлопців. Андрій ледве погамував сміх і гукнув:
— От такими ще не бачили ми своїх… Може, пора вже їм батога, діставай малахай!
Ярема зрозумів, що Андрій глузує, і почав у такт підсвистувати танцюристам, аж у вухах залящало.
Після цієї пісні співалися й інші, і вже не один козак після награвання лишався поряд з дівчатами, незграбно намагаючись зробити якусь послугу уподобаній дівчині.
— Якщо так підуть молодецькі справи, то ми з тобою, Яремо, і до схід сонця козаків не позаганяємо. Малахаї не допоможуть! — невдоволено мовив Андрій.
— Та нехай хлопці гуляють, знайдуть дорогу і без нас. Діждемося, доки почнуть розбрідатися, а що ти їм вдієш, слідом же не побіжиш!
Ті, що розважалися, не поспішали по хатах, та музики, загравши запального краков’яка, під час якого дівчата танцювали одна з одною, вклонилися до гурту і хутенько заспішили до села. Андрій підійшов до Сергія Усенка, аби напутити через нього інших та переказати наказ сотника явитися до табору до сходу сонця. Звідкілясь з’явилися підлітки і почали підкидати галуззя до вогнища, а більшість дівчат, взявши одна одну під руки, попрямували до селища. Деякі козаки-завзятці підсобляли дівкам забратися на їхніх коней, і звідусіль чулися жарти та звабливий сміх дівчат.