Незабутня зустріч
Дві посилені сотні зі Старокостянтинова, влившись до Вінницького полку, покинули містечко перед приходом головного війська Богдана Хмельницького і вирушили в напрямку Кременця. Вінницькому полку ставилась мета вести розвідувальні бої, визволяючи містечка від охоронних дружин польських панів.
Павло Година після визволення з польського полону посланця Хмельницького до Валахії Івана Скали отримав від полковника Данила Нечая арабського рисака на ймення Амир, замість загиблої кобили Купини, та палаша з облямованою золотом рукояттю. Ігнатій Замковий, узрівши незвичного скакуна на високих ногах, якого вів під вузди Павло, прицмокнув язиком і мовив:
— Тепер, Павле, ти для ляхів будеш першою ціллю… Плутатимуть тебе з самим Богданом!
— Тьху на тебе, Гнате! Я коня Богданового бачив, та все ж краще бути орлом, аніж вороною, — весело відгукнувся Година.
— Ти краще на цю штуковину поглянь! — мовив Павло і вихопив важкого палаша.
Тепер уже насправді заздрив Замковий, роздивляючись важку зброю, та не втримався, аби знову не пожартувати:
— Павле, а не важкуватий він для тебе? Ним довго не вимахаєш, а інколи… ого скільки!
Повернув зброю і вже без заздрощів вийняв козацьку шабельку і погрався нею, перекидаючи з руки в руку. Павло поглядав на Ігнатія та потім і собі спробував повигравати палашем, але справді, це зробити було заскладно.
— Добре буде — звикну, та я від своєї рідненької і не відмовляюся. У бійці все згодиться! — сміючись, проказав десятник, і обидва вирушили до свого намету.
У гарній місцині після виступу в похід розбили перший нічний табір, і роботи в кожного козака було досить. Десятинці облаштовували рів перед своїми возами та стягували колеса ланцюгами. Павло роздягнувся і в самих лише холошах заходився допомагати своїм хлопцям. У десятці Години були новоприбулі, і бувалі десятинці втлумачували новакам, як усе треба виконувати надійно та зручно.
Перед походом сотник Мигура Сильвестр сказав Павлу:
— Для підсилення твоєї десятки даємо тобі ще п’ятеро відважних козаків і на додачу Петра Мосьпана!
Так оцей Мосьпан, парубійко майже три сажні зростом, з довгим обличчям, плечима ширшими, аніж у його кобили Штуки круп, стягував ланцюгами вози. Побіля нього крутилися Роман Скиба та Харлан Негрій, про щось його умовляючи.
— Що ви тут не поділите? Крик підняли, ляхів переполошите! — сердито запитав Година.
— Та от наш Петрусь зв’язав так вози ланцюгами, що ми завтра по темному і ладу не дамо! — сердито відказав Скиба.
Справді, вози були щільненько обв’язані так, що поміж ними собака не пролізе.
— Нехай так буде до ранку, завтра Мосьпан їх сам розчіплятиме! — закінчив суперечку Павло і розігнав трійцю далі зводити вал.
Сонце хилилося до обрію, і їздові Бовтун та Глухенький, нервуючи, поглядали в бік Павла, жалкуючи, що куліш почав остигати.
— Хлопці, кінчайте! Дідька лисого хто підступиться до нас, Мосьпан і голови ланцюгами скрутить! — весело проказав Павло, поспішаючи до діжки з водою.
Славно повечеряли, новоприбулі були тямущими хлопцями і за словами до кишені не лізли, відкоша давали навіть десятнику. Розподіляючи нічну варту, Павло жартома мовив:
— На варті не дрімати, у цих краях відьми вночі підкрадаються до сплюх, і коли застають, вже не прокинешся. До півнів на спині їздять, силу до краплі забирають.
Бувалі вояки кивали головами на знак згоди, а Замковий доповнив:
— Під Колками ледве врятувався, коли поверталися з-під Замостя, тільки дерев’яний хрест і врятував!..
Бувалі козаки почали молитися, а молоді, наслідуючи старших, і собі.
— Дозволь мені звечора в дозор заступити з кимось із молоді… Хочу оглянути, чи є змога непомітно підлізти до нашого намету, — вже по суті спитався Стець Коляда.
Домовились про зміни протягом ночі, а молодь причепилася до Замкового, аби розповів про відьомські зазіхання на самого Ігнатія. Той відмахувався на умовляння молодиків, та врешті-решт погодився, коли десятник докинув:
— Розповідай, зачепив їх за живе! Встигнеш у дозор, ще твоя черга не близько.
— Гаразд, але хто на відворіт скаже, від мене більше й слова не почуєте, доки вибачення при всіх не почне благати! — згодився Ігнат та присів на кругляк.[131]