Королівське військо рухалося в бік Зборова дуже повільно через вкрай дощові дні та недовіру до зібраних відомостей про стан свого війська в облозі під Збаражем і недостатні повідомлення про місцеперебування козацько-татарських загонів.
Дізнаючись через своїх розвідників та русинів, які постачали продовольство в табір королівського війська про дії поляків, гетьман Хмельницький таємно зняв велику частину війська з облоги Збаража та чекав слушної нагоди завдати нищівного удару по ньому. Такий час настав у серпні, в день Успіння Божої Матері, під час переправи королівського війська через річку Стрипу. Татари атакували королівський обоз та частину війська на правому березі і досягли успіху, винищивши близько чотирьох тисяч поляків та захопивши запільний[55] обоз. У цей час, а це було в обідню пору, татари разом з козаками напали і на правому березі на тих, хто встиг переправитися з королем. Багато полягло тоді шляхетського квіту Речі Посполитої. Загинули старий воєвода Тишкевич, вчені Ржечицький і Котецький, небіж канцлера Осолінського Болдуїн, Захарій Четвертинський, православної віри, який був комісаром на мирних переговорах із Хмельницьким, Чернецький, Ковальський. У цей день було найбільше винищено бідної шляхти з русинів перемишльської та львівської земель і сотні замків залишилися без своїх господарів, а повіти та воєводства — без своїх начальників. Кількість забитих самих тільки дворян сягала до п’яти тисяч душ. Тисячі возів з майном, воли, буйволи, коні, величезна кількість зброї і гармати дісталися татарам і козакам.
Краще трималося ополчення з внутрішньої Польщі під орудою Любомирського, молодого Яна Собеського, найманого корпусу німецької піхоти під керуванням генерала Кжиштофа Хубальда з Вольфом і самого короля Казимира зі своєю гвардією з п’ятисот гусарів. Поляки запропонували козакам здати королю Казимиру гетьмана Хмельницького, оскільки король призначив в Україну нового гетьмана — Забуського, а за голову Богдана склав ціну в десять тисяч червінців золотом, та козаки не пішли на запропоновані умови. Гинучи від козацьких шабель, поляки молилися до Ісуса Христа, очікуючи від Бога чудесного спасіння.
Вночі серед війська здійнялась паніка: буцімто король Ян Казимир утік зі своїм оточенням, повторювалась Пилявецька трагедія. Тоді король почав об’їжджати військо на коні, освітлений смолоскипами, з відкритим обличчям, і закликати жовнірів не покидати поля битви та не зраджувати свого короля.
Настав ранок останнього дня битви під Зборовим. Гетьман, розділивши своє військо, вдарив у двох напрямках — на місто і панський табір. Татари цього дня не воювали, очікуючи завершення битви. Козаки нападали на місто, а місцеві мешканці кинулись їм допомагати, і дзвони на православній церкві закликали до бою з поляками. Місто не витримало натиску козаків миргородського полковника Гладкого, його захисники — драгуни полягли в січі, а польське ополчення з ксьондзів і їхніх служителів миттєво було перебите.
Польські редути з другого боку також не витримали натиску, і скоро побіля короля не залишилось його захисників. Король за якийсь час мав бути взятий у полон, і тоді йому був прямий шлях до бусурманської неволі. Та позаду нападників на королівських захисників пролунали голоси закінчити битву. Хмельницький наказав зупинити битву, аби християнський монарх не зазнав принижень. Вигуки «Згода!» врятували короля від неволі та приниження.
Почалися переговори про укладення мирного договору поміж трьома сторонами: Річчю Посполитою, українською козацькою автономією, яка вимагала скасування Унії, захисту православ’я та утримання сорокатисячного реєстрового війська, і кримським ханом, що прагнув собі багатьох привілеїв та виплати величезної грошової данини.
Грошей для задоволення татарського хана згідно з угодою не вистачило виплатити, тож після зняття облоги Збаража татари кинулись грабувати містечка та села, відходячи до Криму. Частина з них рушили до Червоної Русі і там брали ясир, а решта не гребували нічим і навіть захоплювали в полон тих, з ким вони воювали проти поляків під Збаражем.
Незабаром стало зрозуміло, що в довготривалість Зборівської угоди всі три сторони не вірять, а це було лише тимчасове примирення ворогуючих сторін. Сарана, яка в цей час спустошувала тамтешні краї, пустилася вслід за татарами і зникла на півдні. Закінчилася семитижнева облога міста і фортеці Збаража, Хмельницький відступив в Україну у славі й честі.