— Оце тобі не шаблею махати, зовсім від рала відвик. Покажи йому, Воронько!
Швидко пройшли двоє гонів, і на вивернуту від плуга смужку позліталися птахи та почали діловито витягувати з м’якої землі смачненьких черв’ячків та жучків. Поряд мирно порпалися ворони, шпаки, синички, та й сороки свого не втратили, а в кінці гону походжали журавлі, кумедно переставляючи довгі ноги. Коли плугатарі наближалися до цих полохливих птахів, вони нехотя перелітали на другий бік ріллі та поспішали знайти і тут щось поживне для себе.
Втнувши безперервною працею добрячий шмат грядей, Санько крикнув Софії зупинитися і, схопивши її на руки, поніс до хатини.
— Пусти, а то мамця побачать. Пусти, бо не вийду тобі підсобляти… Тобі якби по ральцю в руки, щоби не було сили мене носити!.. — пручалася Софійка, та щасливий сміх видавав її жіночу втіху.
Матір Ядвіга, зачувши Софійчин сміх, вискочила з хатини та, побачивши жарти молодят, залементувала:
— Ой лишенько! На гряди птахи злетілися з усього Шаргорода, а я курей тримаю взаперті!
Швидко відчинила двері в курник, і кури, немов на дивовижний збір, на чолі з півнем помчали вигрібати залишки пташиної бучної учти. Санько вже опустив Софію додолу і, взявши цеберки, побіг по воду. Ядвіга обійняла доньку і, витираючи сльози, мовила:
— Ми з тобою, Софійко, перші обробляємо гряди — на все містечко… Коли це таке було, Бог зглянувся на нас!
Софійка обійняла матір, і в самої на очі набігла сльоза, та, змахнувши її, мовила:
— Ми ще і внуків тобі приведемо, ото буде радощів! Хай батько поглядає звідтіля на нас та тішиться…
Швидко перекусили пісними коржами з цибулею та сіллю і, напоївши Воронька, повернулися до плуга.
— От уже ми не одні сьогодні з ралом. Ти поглянь, Софіє, скільки плугатарів кинулися виорювати свої уділи, — весело мовив Санько, видивляючись довкола.
— Ти в мене перший, Саньку! Нехай люди виорюють землю, вона годувальниця наша! — відповіла Софія і, засміявшись, показала Санькові рукою до плуга.
До вечора закінчили обробляти царину,[67] і за вечерею Санько весело оголосив, що завтра хоче засіяти нивку ячменем.
Три дні вшановували Великдень, і Санько полюбився Софійчиним друзям по малолітству. Гарно повеселилися у гурті друзів. Яринка, інші дівчата й молодиці плели вінки з різнотрав’я та ранніх польових квітів, а парубки вже спробували плавати в холодній та стрімкій воді річки Мурашки. Третього дня молоді парубки дістали дудки, бубни, скрипку і влаштували побіля містка вечорниці. Санько разом з усіма веселився, непомітно милуючись своєю коханою, а Софійка примічала його погляди і радо махала рукою в його бік. Вечорниці закінчувалися пізно вночі, й наостанок хтось із парубків затягнув пісню:
Добре приспівував сусід Яринки Омелян Таранда, з яким знайшов спільну мову Санько, а хлопці хором підспівували, надриваючи горлянки. Та все ж добре насмішили жіночок напослідок, і довго ще лунав сміх та все співали про овес, прямуючи до домівок.
До Шаргорода надійшли універсали Хмельницького про збір козацького і повстанського війська під Білу Церкву. У Шаргороді вже давно знали про наступ поляків на Україну після настання тепла, тож шаргородці готувалися висилати і свої сотні на боротьбу з ляхами під знаменами Богдана.