Вороги чули голоси в козацькому війську і почали шкірити зуби, вицокуючи ними по-звірячому та на очах у козаків ставали немовби вищими.
— Тримаймося, хлопці! Це бісівські витівки, Христос із нами, і Богдан не покинув нас. Ми його діти! — на тлі ворожого гулу почувся голос Петра Гусака.
Щільніше притиснулися козаки плечима, і от позаду почали затихати крики, які хулили гетьмана. Затурбувалися ворожі ратники, а в очах багатьох замість сяйва з’являлися дірки. Тепер позаду у сотні Гусака ширився переможний гул, і до них долинало відлуння гетьманського голосу:
— Тримаймося, братчики! Гетьман з вами, з вами до останку. Вирвемо собі волю у ворогів наших, не зрадимо Христову віру!
Гул у ворожому стані вщухнув, а натомість одні й другі стояли, нашорошивши вуха та не опускаючи зброю.
Сонце, яке світило з ворожого боку, якось непомітно померкло, і над велетенським полем посутеніло. У цей час десь з’явилися, а можливо вони вже давно летіли, гусячі ключі з людськими головами. З козацького війська один за одним почали вилітати люди без зброї, у білому спідньому, та приєднуватись до безконечної зграї птахів. А коли над їхніми головами почали низько опускатися гуси, з перших лав козацької сотні злетіли за ними Санькові друзі. Петро Гусак, стрепенувши руками, відразу вибілився і без жодного слова злетів і зайняв місце в гусячому ключі. Санько хотів щось йому крикнути навздогін, але йому перехопило подих і він тільки з жалем дивився вслід гусячій зграї. Вже віддалившись, Петро Гусак зробив невелике коло над величезним полем з військом, і до нього почали приставати свої й ворожі гуси-люди.
Поле з величезним військом здригнулося, немовби від струсу землі, і затіпалися ворожі ратники, кожного разу при струсу зменшуючись і входячи тулубами в землю. Декотрі з них оговталися і, кинувши зброю, почали швидко втікати, а козакам нікому було крикнути, аби переслідували ворогів.
Де не взялися «кожушані шапки» і понеслися за втікачами, ловлячи їх своїми зашморгами та нашпигуючи на довгі жердини. Почулися крики козацьких ватажків: «Бий, круши!» — та вже бити було нікого, на полі лишилися тільки полонені. А «кожушаним шапкам» мало було нашпигованих ляхів, вони носилися полем, виловлюючи когось із козаків та нанизуючи докупи. Заревли козаки, немов бики перед зарізом, і, гуртуючись, почали відштрикуватись від усюдисущих степовиків, не сміючи одним порухом відсікати голови з «кожушаними шапками». Перестала здригатися земля, а поле швидко звільнилося від вояків і від полонених. Воно почало вмить заростати плевелами[72] та будяками, і Санько з невеликою купою таких, як він, пішов виловлювати своїх і чужих коней, які, побачивши козаків, самі прибігали до них, запрошуючи в дорогу…
Перервали уранішній сон Санькові скрекіт сорок, вовтузіння їздових та кухарів. Санько, поглядаючи з-під воза на метушню людей, легенький приземкуватий туман, що вже перемішався з димом від вогнищ, лежав, насолоджуючись вранішньою тишею. Та думки враз навернули його до сьогоднішнього бою, і тепер незвичний сон нагадав про себе. Санько захвилювався за старих друзів по сотні — Гусака та шаргородців.
Почали прокидатися хлопці з десятки і, штурхаючи без жалю один одного, заспішили обмиватися холодною водою. Сьогодні кухарі подали гарний харч, у кулеші було вдосталь шматків сала, а на додачу кожному по скибці сушеного хліба. Хутко справились зі сніданком, і Санько помчався до Гунти уточнити свої дії.
Коли повернувся, хлопці вже сиділи на траві, чекаючи на свого десятника. Голота побачив, що троє нових, ще не звиклих до «тихої» війни хлопців сиділи разом, не розмовляючи ні з ким. Решта «старих» вивідувачів, не зважаючи ні на що, веселили один одного різними вигадками. Санько прискіпливо оглянув своїх хлопців, і вони тихцем один за одним вийшли з табору в бік Меджибожа. Цього разу вперед направив худорлявого та спритного Костя Танцюру, а позаду йшов Титикало, якого важко було захопити зненацька.
Наблизившись до містечка з південно-західного боку, десятка Санька опинилася в незручному становищі. Проти вранішнього сонця важко було розгледіти підступи до міста, а довгі тіні дерев приховували і те, що поряд.