Зупинивши свій гурт, Голота почав радитися, як їм чинити далі. Може так статися, що із засідки їх усіх переб’ють, немов курчат. Нічого кращого не зметикували, як одягнути на Танцюру вбрання полоненого німця, яке дісталося молодому козаку Маркелу Притулі. Швидко мінялися одягом, і Кость став схожий на полоненого німця. А вже як одягнув на голову сталевого шолома, начепив штуцер, перевтілився, немовби і не козак. Тепер Кость ішов попереду більш ніж на сто сажнів, а Санько з хлопцями, розсіявшись ланцюгом, скрадалися назирці.
Попереду вже чулися гавкіт собак та співи запізнілих півнів. До Санька долинуло іржання коней, лунали невиразні людські голоси. Він захвилювався за Танцюру, який не знав мовою німців жодного слова. Та попереду не чути було ніякої тривоги, і пластуни[73] посувалися вперед, як і було домовлено. Враз перед ним з-під куща виринув Танцюра, та так несподівано, що Голота ледве не полоснув його ножем.
— Десятнику, попереду у німця косовиця, з десяток їх, коней жаліють, свіжоскошеною травицею годують… — прошептав Кость у вухо Санькові.
— Хтось угледів тебе? — спитав Санько і, коли той похитав головою з боку в бік, сказав: — Скажи правому крилу наших: обминаємо західніше, так буде краще.
За якийсь час вони благополучно досягли околиці містечка, так і не угледівши жодного вартового. Коли всі зібрались докупи, Санько вирішив не заходити в містечко, а рухатися назустріч шаргородцям, вибиваючи засідки ворога. Довелося якийсь час зачекати на одному місці, й тільки коли бахнула за містом гармата Джогарди, хлопці засміялися, згадавши завзятого гармаша. «Почекаємо, доки німці почнуть щось коїти, тоді й нам проясниться», — подумав про себе Санько. Почулися незнайомі голоси, й всі зрозуміли, що найманці поспішають відбивати наступ шаргородців. Та з півночі міста бабахнуло кілька пострілів з гармат, а далі вже стріляли не вгаваючи.
— Кривоносенці пішли! Слава Богу, не підвели! — збуджено мовив Голота, і молоді хлопці побіля Санька повеселішали й підняли вгору кулаками. Повз їхню хованку пронеслося піхом із сотню вояків, і коли попереду заляскали постріли, десятка Голоти, розтягнувшись ланцюгом, вирушила на захід, у спину захисникам Меджибожа.
Санько чув голоси шаргородців, які наступали, і наказав своїм згорнутися поближче до нього. «Так буде надійніше: гуртом і батька легше бити, не те що німця!» — подумав Голота і тепер впевнено повів своїх назустріч здобувачам Меджибожа.
Рухались, остерігаючись ворожих несподіванок, і справді, ще не досягали поля бою, а вже побачили, як перед галявиною чималий загін німців готувався влаштувати пастку наступаючим. Стояло дві гармати, а навколо них рили шанці німецькі стрільці. Вони настільки були заклопотаними облаштуванням окопів, що не помітили козаків. Їхня зброя стояла побіля гармашів двома ставницями.[74] Побачивши все це, Голота наказав дати один залп з вогнепальної зброї і бігом за ним — битися шаблями, в першу чергу з гармашами.
Після дружного гуртового пострілу побіля гармат живими у ворогів не лишилося нікого, і козаки прожогом кинулися за Саньком відбивати німців від їхньої зброї. Багато з них покинули шанці, і хто з рискалями,[75] а хто витягуючи на бігу палаші, кинулися назустріч десятці Голоти.
— Не віддаляйтеся, всі опліч мене! Рубаймося! — заволав Санько, встигши пронизати шаблею відважного німця, який замахнувся на десятника лопатою.
В першу мить кожний із десятки встиг вразити ворога й шаблями, та на лемент бійки з узлісся почали збігатися німці. Досвідчений Санько зрозумів, що ще мить — і вже ніхто не виплутається з халепи, занадто багато німчури… Він крикнув несамовитим голосом, так, що навіть німці на мить уклякли:
— Хапай штуцери і рушай за мною!
Хлопці, які звикли слухатися десятника, кинули двобої і сипнули до ставниць, хапаючи штуцери, ринулися за Саньком, який першим побіг туди, звідки вони йшли. Всі бігли не озираючись, доки не натрапили на перший будиночок містечка, і Голота зупинився, чекаючи на своїх товаришів. Неймовірно, але за ним, віддихуючись, один за одним прибігли всі з його десятки.
— Добре бігали, добре і захищатися будемо, а краще — сховатися де-небудь до темряви! — вирішив Санько.
Хлопці неохоче погодилися з ним і гуртом швидко вирушили вибирати притулок. Побачили прямо в місті глибоку яругу і, забравшись униз, опинилися у воді. По дну вибалка в бік річки швидкоплинно текла вода, і всі побрели в той бік, куди вона стрімко бігла. Нарешті плин води притих, і Санько здогадався, що вони вже поряд великої річки Бугу.