Невідомо, як далеко зайшла б ця суперечка, якби не втрутився доктор Фельнер.
— Панове, — сказав він, проте його, звісна річ, не почули.
— Одну хвилинку, — повторив Фельнер, — одну хвилинку, чорт забирай!..
Врешті, Шехтель і Штальман замовкли і глянули на нього.
— Здається, я зумію вас примирити і навіть сконсолідувати, — повідомив доктор. — Шановний пане, — звернувся він до шеф-інспектора, — наскільки я зрозумів, йдеться про так званого Віденського Упиря? Серійного маніяка, що майже місяць орудує на вулицях столиці?
— Звідки ви знаєте? — здивувався той.
— Ми в Лемберзі також читаємо віденські газети. До речі, тамтешні газетярі також не добирають слів. Нещодавно обізвали вашу Дирекцію поліції кошарою, а поліцейських стадом баранів...
Серед львів'ян пронісся злісний смішок.
— Ближче до діла, — буркнув Штальман.
— За ніч я обстежив тіло вбитої, — промовив доктор. — Ось що знайшов у її волоссі...
Фельнер виклав на стіл згорнутий папірець.
— Що це? — перепитав Штальман.
Решта присутніх також із цікавістю зиркнули на знахідку.
— Послання від того психопата, — відповів доктор і знаком запропонував Штальману прочитати.
Той підійшов до столу, узяв папірець і, прочитавши текст, зблід як смерть.
— Та що там, в біса, таке?! — вигукнув директор і вихопив у віденця папірець.
Примруживши короткозорі очі, Шехтель прочитав:
«Grüβe aus Wien. Vampire»[17].
— Так виглядає, що ваш Упир тут, — виснував Фельнер, — та й спосіб убивства позбавляє будь-яких сумнівів.
— Можливо, в Лемберзі його хтось просто наслідує, — мовив Шехтель. — У нас також є психи. А декотрі навіть читають віденську пресу.
— Цілком імовірно, — вперше погодився з ним Штальман.
— А якщо ні? Якщо цей маніяк справді перебрався на периферію? — не вгавав Фельнер. — Зрештою, вирішуйте самі... Моя справа — трупи.
— Думаю, доктор має рацію, — підтримав його Вістович. — У будь-якому разі, не можна легковажно поставитися до цієї знахідки.
— З'ясували, хто вбита? — стомлено запитав Шехтель.
— Каміла Зборовська, гувернантка. За день до вбивства зникла, — сказав Самковський, — потім її знайшли...
— Курва, я знаю, що було потім, — нервово відрубав директор. — Що ще про неї відомо?
— Навчала французької, мала веселу вдачу... — розвів руками ад'юнкт. — Навряд чи заподіяла комусь щось лихого.
Присутні на певний час замовкли.
— Гаразд, я залишуся ще на добу-дві, — врешті мовив Штальман, ніби досі його вмовляли не виїжджати. — Можливо, Упир і справді тут... Але потім, чорт забирай...
Не договоривши, віденець вийшов за двері.
— Усім до роботи, — скомандував Шехтель. — Вістовичу, ви особисто відповідаєте за розслідування. До вечора, чекатиму на ваш перший рапорт.
Наказ був зрозумілий. У коридорі комісар наздогнав Фельнера.
— Крові довкола справді небагато, чи не так? — запитав він його. — Преса у Відні також писала про це.
Доктор ствердно кивнув.
— Очевидно, залишає всю на місці убивства, а рани протирає, — припустив він.
— Щоб підживлювати чутки.
— І наганяти ще більше страху... Auf Wiedersehen.
Обличчя Фельнера виражало тільки одне — бажання виспатись, і Вістович його розумів. Самому комісарові про сон залишалося тільки мріяти. Як і Самковському. Обидва вони, опинившись у своєму кабінеті, певний час мовчали, збираючись з думками.
— Як панові версія з Віденським Упирем, комісаре? — запитав урешті, порушуючи тишу, ад'юнкт.
— Якщо відверто, то здається можливою, — відповів Вістович.
— Як на мене, то це одночасно ускладнює і полегшує справу, — мовив Самковський.
— Он як? Чому?
— Ускладнює, бо тепер за нами стежитиме не лише тутешня, але й віденська преса, — пояснив той.
— Згоден. А в чому ж наше полегшення?
— В тому, що вбивця в чужому для нього місті. Якщо він справді вирішив переїхати сюди з якихось причин, то зіткнувся з тим, що все тут для нього незнайоме. А отже, невловимим довго йому бути не вдасться.
— Не думаю, що він би так ризикнув, — заперечив Вістович. — Швидше за все, цей скурвисин добре знає Львів. Можливо, тут минуло його дитинство. Або ж у Лемберзі живуть його родичі... Між останнім віденським і львівським убивствами всього два дні. Цей Упир скоїв тутешній злочин, ледве зійшовши з потяга. Навряд чи будь-хто наважиться на таке в незнайомому місті.
— Отже, Віденський Упир насправді Лемберзький?
— Якщо сьогоднішній здогад доктора Фельнера правильний, то так... Але давайте ближче до фактів. Що ще відомо про загиблу Камілу Зборовську?