— Не вірю, що він убивця, — озвався нарешті Фройд. — Ви ж підозрюєте, що Німанд і є тим міфічним Упирем. Чи не так, комісаре?
— У нас є певні підозри, — відказав Вістович.
— Які базуються на моїх словах.
— Не лише.
— Однак рушієм у цій справі став мій учорашній візит до вас, зізнайтесь.
— Тепер, щиро кажучи, не розумію, для чого ви прийшли в поліцію.
— Це мій громадянський обов'язок, чорт забирай!
— А поліція Лемберга виконує свій...
Суперечка ставала дедалі гарячішою, тому обидва вирішили знову помовчати.
— Безперечно, мені видалося дивним те, що хтось описує картини вбивств у найменших деталях, — першим заговорив Фройд. — Іще дивнішим було те, що Німанд ці убивства передбачає. Я гадав, — це психологічний феномен, який допоможе правосуддю. Однак мені й на думку не спадало, що цей чоловік сам стане підозрюваним...
— Чи звернули ви увагу на його правицю? — запитав комісар.
— Так, навмисне вгледівся, пам'ятаючи ваші вчорашні питання, — мовив доктор. — Усі пальці там цілі й відмінно функціонують.
— Гаразд, — Вістович тепер і сам відвів погляд до вікна і вгледівся у сірі непривітні будівлі навпроти «Атлясу». — Про що у вас була розмова?
— Я не все можу вам розповісти.
— Чорт забирай, докторе, ви згадували про громадянський обов'язок! — не витримав Вістович.
— Він скаржився мені як лікарю, — безапеляційно сказав той.
— Невже йому знову наснився сон? — єхидно зауважив комісар.
Не зводячи зі співрозмовника очей, доктор Фройд підніс до рота сигару, і за мить довкола його обличчя скупчилася тютюнова хмара.
— Наснився чи ні? — трохи знервовано перепитав комісар.
Фройд кивнув.
— І що цього разу?
Вістовича охопило незрозуміле хвилювання.
— Цього разу він бачив уві сні замкнуте приміщення. Воно було брудне й тісне, наче в'язниця... — мовив доктор. — Раніше в таких снах Німанду вдавалося хоч недовго тікати, а тут виявилось нікуди. Таке от психологічне загострення... Схоже, переїзд нічим йому не допоміг, а радше навпаки.
Комісар згадав про своє доручення Самковському і вирішив закінчувати розмову.
— Гарного вечора, докторе Фройде, — побажав він, встаючи з-за столу.
— Ви заарештуєте його? — не відповівши на побажання, запитав доктор.
— Вочевидь.
Комісар насадив на голову капелюха. Він подумав про мерзенний лютневий холод, який панував назовні, і про те, що сьогодні ще доведеться чимало часу провести на вулиці.
Від «Атлясу» комісар швидкими кроками перейшов до будинку Дирекції і, щойно зайшовши, гукнув черговому:
— Хто є?
— Двоє капралів.
— Скажи, щоб чекали мого наказу.
— Слухаюсь.
Сам він піднявся до кабінету і, діставши з кишені свого браунінга, перевірив у ньому набої. Потім дістав з шухляди запасні і закинув їх в іншу кишеню. За кілька хвилин він знову спускався донизу. Біля чергового вже дзеленчав телефон, і Вістович знаком показав, що сам прийме дзвінок.
— Поліція, — коротко сказав він у слухавку.
На зв'язку був Самковський:
— Поклич комісара Вістовича. Хутко!
— Це я, Самковський.
— Комісаре, той скурвисин тікає з міста! — заволав ад'юнкт.
— Як це тікає?
— Щойно придбав квитка на потяг. Я телефоную з двірця... — пояснив Самковський.
— О котрій і куди відправлення?
— За годину до Бродів[20].
— За кордон тікає.
— Не інакше, комісаре, — погодився ад'юнкт.
— Гаразд, стежте за ним. Я повідомлю залізничну поліцію і за півгодини приєднаюсь до вас.
Вістович, не кладучи слухавки, натиснув телефонну рогачку і набрав номер телефоністки. Щойно вона озвалася, попросив з'єднати його з двірцевою поліцією. Офіцер на іншому кінці дроту, на щастя, виявився тямущим, і комісару не довелося довго йому пояснювати, в чім річ. Вже за кілька хвилин Вістович у супроводі двох поліційних капралів вирушили в напрямку вокзалу. Опинившись на місці, комісар наказав їм триматися осторонь і чекати сигналу. Сам він попрямував уздовж перону, шукаючи Самковського. Той курив біля кіоску з прецлями і навіть перемовлявся про щось із миловидною продавчинею. Вдавати із себе звичайного роззяву ад'юнктові вдавалось пречудово. Вони з Вістовичем радісно привіталися, мов давні кумплі, проте розмову вели упівголоса і геть про інше:
20
В часи описуваних у романі подій через місто Броди проходив державний кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями.