— Mówię Samkowski[22], — почув він у слухавці голос підлеглого.
— Слухаю, — насторожено відповів комісар.
— Сьогодні пан мусить прибути, комісаре, — коротко сказав той.
— Що сталося?
Ад'юнкт трохи помовчав, мов добираючи слова, а тоді мовив:
— Хтось відгукнувся на моє повідомлення в «Kurierze Lwowskim».
Вістовичу перехопило подих.
— Домовлено про зустріч? — запитав він.
— Так, сьогодні в полудень.
— Чудово, — зиркнувши на годинник, відповів комісар.
Залишалось іще достатньо часу.
— Коли пан прибуде? — запитав Самковський.
— За годину або й швидше...
— Одразу на місце? — Ад'юнкт зробив наголос на останньому слові, маючи на увазі орендоване три дні тому помешкання спеціально для цієї зустрічі.
— Так.
— Тоді до зустрічі, пане Вістовичу.
— Подзвоніть доктору Фройду. Сподіваюся, він ще у Львові.
Ад'юнкт помовчав.
— Самковський? — нервово гукнув комісар.
— Чи це обов'язково? — перепитав підлеглий.
— Ви чули, що я сказав! Подзвоніть доктору Фройду. Зустрінемось за годину в кав'ярні Шнайдера...
— Гаразд.
Вони поклали слухавки. Тепер комісарові слід було наважитись вийти звідси і залишити будинок та його мешканців без нагляду. Бейлі він наказав замкнути двері й за жодних обставин нікого не впускати. Вона тільки засміялась у відповідь, проте пообіцяла «бути слухняною». Про мапу, на якій Упир позначив її дім, жінка, звісно ж, не знала.
Доктор Фройд ще не повернувся до Відня. Ця справа так його зацікавила, що він вирішив залишитись у Львові ще на якийсь час. Прийшовши на зустріч першим, віденець докурював чергову сигару, сидячи за столиком, на якому була свіжа газета і філіжанка з залишком кави. Чоловік випромінював спокій і навіть безтурботність, тож комісар не міг йому не позаздрити.
— Виглядаєте кепсько, — сказав доктор Вістовичу, коли вони привітались. — Ця робота погано на вас впливає.
— Чого не скажеш про вас...
Підійшов Самковський.
— Капрал Шельонг на місці, — повідомив ад'юнкт і голодними очима зиркнув у бік свіжої випічки на вітрині. — Тобто Герман Каліш...
— Чудово, — Вістович витер піт з чола. — За півгодини зайдемо до помешкання через чорний хід.
— Вам не завадить трохи коньяку, пане комісаре, — мовив Фройд. — Кажу вам як лікар...
Самковський просяяв. Він добре знав, що шеф ніколи не замовляє щось тільки собі.
— Може, ви й праві, — погодився Вістович і зробив знак кельнеру.
Той кивнув і подався виконувати замовлення.
— Як ваші успіхи в розслідуванні вбивства Німанда? — запитав Фройд, і комісар готовий був зненавидіти доктора за його спокійний тон, в якому більше було цікавості, аніж співпереживання.
— Загинув Не лише він, — коротко відповів комісар.
— Звісно, звісно... Але його смерть, погодьтеся, більш ніж загадкова.
— Три дні тому було вбито вашого колегу-психіатра за ще загадковіших обставин, — перебив комісар.
— Он як? Не знав.
— Убивство сталося у в'язниці. І, схоже, Упир просто перевдягнувся у мундир охоронця.
— І ви мені не сказали?
Вістович з потаємною радістю помітив, що спокій цього чоловіка раптом розвіявся, мов сигарний дим.
— Ви не служите в поліції, докторе Фройде, — зауважив комісар. — Я не зобов'язаний тримати вас у курсі подій.
— Ваша правда, — відповів той, — однак сьогодні ви запросили мене на зустріч.
— На місці першого вбивства, яке вчинив Упир в Лемберзі, ми знайшли річ, що, ймовірно, належала вбивці... Це досить гарний складаний ніж, — сказав комісар.
Тепер він говорив спокійно, ніби вся витримка Фройда раптом перейшла йому.
— Пригадуючи ваш висновок щодо деяких схильностей Упиря...
— Його любові до власних речей? — з цікавістю перепитав віденець.
— Саме так. Пригадуючи ваш висновок, ми вирішили дати оголошення в газету про знахідку. Мовляв, хтось випадково знайшов ножа і хоче його повернути власникові.
— І це дало результат?
— Клієнт відгукнувся. В полудень наш капрал, вдаючи із себе власника помешкання, яке винайняли для цього, зустрінеться з ним.
— Чудовий хід, — похвалив доктор. — І я вдячний за довіру. Але все ж, для чого вам зараз я?
Самковський також звернув увагу на шефа. В його погляді читалося те саме запитання.
— По-перше, вас настільки зацікавила ця справа, що ви прийняли рішення чекати у Львові на розв'язку, — мовив комісар.
— Ваша правда, — посміхнувся Фройд. — А по-друге?
— А по-друге, я хочу знати, як сьогодні поводитиметься Упир...