бурхлива, літо з бурями та смерчами, а осінь майже як літо. Єдине, що не змінилося в цій країні – це потяги.
– А люди?
– Вони всюди однакові. Підлі, погані, хороші, бажаючі допомогти. Говорять по-різному, роблять те
саме.
– Чому ти повернувся?
Чоловік на мить замовк. Косма не любив дивитися на нього, незважаючи на сонячний день, у нього
все ще були образи, коли він стояв над двома трупами, мокрий від дощу, а блискавки ледь не вискакували з
його плечей, справжній ангел-месник. Ніби ця гроза прийшла спеціально для нього.
– Не знаю, чому люди повертаються на батьківщину, коли старіють. Може, їх приваблюють спогади
дитинства, тих найкращих, безтурботних років? Бажання провести пенсію в країні, що тече молоком і медом, пахне дитинством і юністю? У старості люди стають дуже сентиментальними.
– І ти повернувся з сентименту? Чи заради помсти?
– Я не планував, але настав день, коли почав відраховувати дні до смерті.
– Пан не такий вже й старий, не треба перебільшувати, — сказав Косма не з ввічливості, бо ж
чоловік виглядав сильним і міцним. Свіжий такий тип, точно не старий.
– Це тільки балачки. Цих днів, здавалося, залишилося небагато, а якщо так, то настав час подбати
про деякі невирішені справи, і я мав лише одну справу.
– І ти міг влаштувати її швидко. Все повинно скінчитися першого ж дня, - сказав Косма. – Якби ти
сказав мені, що насправді відбувається в Вниках під час нашої першої зустрічі, ми б тут не сиділи. Я б не був у
такому стані.
– Я міг.
– Але ж ти ніс маячню про якусь готовність прийняти правду. Багато філософствувань, забагато.
141
– Я думав, що ти не готовий прийняти це, але, мабуть, я не був готовий цим поділитися, — сказав
чоловік.
– Ти міг би спробувати. Треба було лише відвести мене до склепу, і я повірив би у будь-що. Адже
тіло Пьотра лежало там за кілька метрів від входу.
– Так, міг би, звичайно. Як і викликати поліцію, коли справедливість відміряли тому, попередньому
хлопця. Я міг би все це зробити. Однак цього не сталося. І якщо ти сьогодні запитаєш мене, чому, я не зможу
дати жодної задовільної відповіді. Мабуть, я боявся, що мене теж заарештують.
– Тебе? – здивувався Косма.
– Адже я там теж був парохом, на це є документи. Я б не хотів провести свої пенсійні роки за
ґратами. Я заробив трохи грошей у Сполучених Штатах і думаю, що повернуся туди. Почалося б
розслідування, моя тотожність була б виявлена, все посипалося б як доміно.
Вони на мить замовкли, набережна наповнилася гомоном і сміхом дітей. Незвичайний фон для
розмов про вбивства. Косма подивився на нього, чоловік був правий, він був колись парохом у Вниках, на
його рахунку було б записано кілька трупів, він явно отримав би рикошетом.
– Скільки? – нарешті порушив мовчанку Косма.
– Скільки грішників у мене на совісті?
– Так.
– Три. Одного достатньо, щоб відсидіти, а в мене три.
– І завжди це виглядало так само?
– Точно так само. Приїжджав ксьондз з опікуном, щось ніби куратором. Знаєш, це було вже після
падіння комуни, але принципи конспірації з тих часів залишилися. Тоді Церква була під пильним оком
служб, лінії прослуховувалися, пошта люструвалася, і в такому питанні розважливість та непомітність більш
ніж бажані. Що я говорю, розважливість та непомітність.. Цілковита таємниця. Куратор доповідав, що накоїв
ксьондз, я передав це відповідним людям у Вниках, і наше маленьке правосуддя починало діяти.
Випробовували грішника місяць, іноді два. Водночас для нього було важливо відчути добро, підтримку та
любов. Потім наставав час суду, а часто й покарання.
– Ви вбили трьох, а скільки за цей час було під твоєю опікою?
– Четверо.
– І ти втік?
– Відмовитися ти не можеш.
На мить запала тиша. У Косми склалося враження, що чоловік вираховує, що йому насправді можна
сказати.
– Знаєш, — знову сказав він, — мене стримав ще один аспект.
– Який? – зацікавився Косьма.
– Моральний. Провина і покарання. Я вважаю, що в якомусь сенсі це були добрі вчинки. Сама
Церква видаляє чорних овечок зі свого стада. До Вників потрапляли тільки божевільні, і це теж важливо.
Тому я не перервав суду над попереднім хлопцем і не дуже хотів втручатися в суд над наступний. Ідеальна
ілюстрація так званих змішаних почуттів.
Чоловік підвівся з лавки і зупинив рикшу, переобладнану під мобільне кафе, що проїжджала алеєю.
Він замовив дві кави, а потім повернувся до Косми.
– Чорна, — сказав він. – Вживання будь-якої іншої кави є злочином. Чай ніколи не можна псувати