групи з усмішкою.
- День добрий. Батько навчив мене ніколи не ходити з порожніми руками. – Він поставив пиво на
стіл і сів.
– День добрий, — по черзі відповіли ті.
Найстарший із них, із гордими сивими доглянутими вусами, мабуть, був альфа-самцем групи, бо він
першим заговорив.
– Батько тебе добре виховав. На щастя, ми можемо дозволити купити собі пиво, тож добре, що ти
згадав про гостину, — спокійно сказав він. – Ти ж не хочеш нас підкупити?
– Трохи хочу, — відповів Косма чесно та з усмішкою у відповідь. – Але ж, який інтерес, така й
монета. Я приїхав сюди на деякий час, щоб перевести дух, і досвід навчив мене, що місцеві жителі найкраще
знають, де побродити околицями. Ніякі путівники чи Інтернет не скажуть вам цього.
– Ти спиш у пароха чи у Валясякової? – запитав інший чоловік, брюнет з татуюванням русалки на
передпліччі. У такому віці таке чорне і густе волосся? Гарні гени.
– У Валясякової.
В чоловіках, нібито, відбулася маленька позитивна зміна. Вони розслабилися, їх шеф розірвав
упаковку і дав колегам по банці пива, одну дав і Космі. Поліцейський охоче відкрив банку, смакуючи
холодною піною. Він не був фанатом магазинного пива, віддавав перевагу темнішим сортам, але й не був
фанатом крафтового пива.
– Шановний пан проводить роздуми в горах чи в спокійніших територіях? – спитав третій, з тонким
V-подібним шрамом на щоці і трохи лисіючий. – Чи може пана цікавлять історичні пам’ятники?
– Усе цікаве. Що стосується пам’ятників, то парох уже показав мені костел і цвинтар.
– Ну, тоді про пам’ятники пан може забути, – сказав Шрам. – Є ще старий залізничний міст. Але чи
вартий він того? Не знаю. Може бути.
– Що сказав священик про костел? – поцікавився Шеф.
– Нічого цікавого, лише, що він старовинний. Згадав легенду, пов'язану з лицарем, який воював під
Грюнвальдом.
– Чи то легенда? Хто знає? Може й так. – Шеф зробив солідний ковток пива. – Кожна місцевість має
свої легенди, одні абсолютно божевільні, інші змушують задуматися. Як для мене, люди в певний час
пояснювали походження певних речей, які були забуті. Ніхто не знає, звідки взялася церква і хрест у ній. Це
трохи дивно, але ви ніде не можете цього знайти, а оскільки про нас тут всі забули, то не треба вимагати, щоб сюди приїжджала банда вчених і все досліджувала.
17
– Проте більша загадка пов’язана з хрестом, – сказав Шрам.
– Так, це більша загадка, — погодився Чорний. – Бо якби це був звичайний хрест, то там нікого б
особливо не хвилювало. Є хрест і все, напевно хтось приніс його на покуту чи в подяку за порятунок. Але
оскільки це незвичайний хрест, то всі шукають пояснення.
– Чому він незвичний? – запитав Косма.
– Священик нічого не сказав? Ой, він не любить про це говорити. Він взагалі мало говорить, зовсім
не як священик. І це дуже погано, тому що це цікава історія.
Як за командою, всі перехилили свої банки. Травневий вечір був теплий, хоч і пробігала по ногах
весняна прохолода, але на місцевих це, мабуть, не справило враження. Першим заговорив Шрам:
– Шановний пан, мабуть, багато де побував, багато чого бачив, багато чув. А я колись подорожував
по світу, і найбільше мені подобалося слухати про привидів. Але коли я почув у десятому замку, що Біла Пані
тут лякає, стало нудно. Ну скільки можна? А наша історія, та, що про хрест, особлива, і ні в кого такої немає.
– Це про той, який подарував грюнвальдський лицар? – запитав Косма.
– І це теж, – погодився Шрам, – але якби він порахував, скільки пам'яток в церквах від тевтонців, то, мабуть, одягнув би три армії, а не одну.
– Бо є інша історія, – почав Шеф. – Це пояснює не те, звідки взявся хрест, а яку силу він має.
– Силу? – здивувався поліцейський. – Як реліквія, що лікує?
– Можна сказати, що лікує, але не людей, а світ. Від зла, - сказав Чорний, відпиваючи з банки.
Шеф кивнув.
– Бачиш, тут воно так. Є на світі винятково погані люди, такі чорні душі, без совісті. Вони знають, що
їхні вчинки неправильні, але завжди знаходять виправдання своїм вчинкам. Звичайно, по-своєму, для себе.
Вони виправдовують себе, а потім зло зростає, а безкарність їх підбадьорює. І цього зла стає все більше і
більше, поки воно нарешті не вплине на світ. Або самі люди за своїми законами покарають його, а після
смерті Бог зробить, як і належить...
– Або? – запитав Косма.
– Сам Бог нарешті пошле кару тут, на землі. Як кажуть: не дуже швидко, але справедливо. Іноді, правда, навіть він каже "досить", закочує рукави і береться до роботи.