окуляри, а другою шукаючи щось у кишені фартуха. Пошуки увінчалися успіхом, бо вона з переможною
посмішкою дістала трохи зім’ятий папірець, трохи відсунула його від себе, оглянула гостя з ніг до голови, відкашлялася й почала читати:
– Доброго ранку. Будинок дуже гарний, з підвалом, разом сто і двайцять метрів. Є чотири кімнати, плюс вітальня, кухня ну і гараж. Є світло, вода і повністю новий туалет, від якого навіть не смердить і не
переливається. Інтернет теж можете мати. А які спокійні сусіди, божечки ж ти мій мій. – бабуся театрально
приклала долоню до щоки й похитала головою з боку в бік, а потім продовжила розповідь: – Вони тихі й
нікому не заважають, не дуже п’ють, і буде років з двайцять років, коли ми в останній раз билися, так що
нема чого боятися.
Вона відсунула аркушик від обличчя, озирнулася, ніби шукала підслуховування, злегка нахилилася й
додала пошепки:
– Тим більше, що старий сидить за аліменти, так що цілком спокійно.
Її погляд повернувся до листка.
– Близько до магазину, близько до костелу, школа, поруч пожежна частина, одне тільки добро, повітря чисте, а не краківське. – Тут вона посварила пальцем. – Нічого робити не треба, тільки купувати, жити і діточок народжувати
Після останнього аргументу вона знову пильно оцінила гостя.
– Всього триста тисяч і можете брати, - додала вона голосом з додатком сумніву, мабуть, відчуваючи, що перед нею не покупець.
– Доброго ранку, пані. Я засмучу вас, але я тут лише на кілька днів.
– Ой, дачник! – Невідомо, чи зраділа вона, чи стурбувалася. – Доброго ранку, заходьте, я покажу
вам кімнату. Розумієте, у нас бізнес з дачниками такий, що не дуже, знаєш, мабуть, час продавати халупу і
їхати в місто до доньки. Там тепло, не треба топити піч, бо в них все від кооперативу. Це вона написала мені
той листочок, бо я не знаю, що казати, а тепер вона каже, що ну, маркетинг — це найважливіше.
– Вона права. Я тільки помітив, що з туристами у Вниках вам якось не по дорозі.
Начебто не помітивши глузування, господиня провела гостя через перший поверх, повз кухню та
вітальню, після чого вони піднялись на горище.
– А це буде ваша кімната.
Жінка відчинила двері до затишно влаштованого приміщення. Можливо, це і не був сон дачника х
сім'явиверженням, але тут й близько не було до трагедії невдалої відпустки в Єгипті. Ліжко, шафа, письмовий стіл, столик з електричним чайником і дві відносно чисті склянки. Крім того, є вікно на вулицю, основа моніторингу малого міста.
– Гарна кімната, в самий раз, — практично не брешучи, похвалив Косма, чим, мабуть, порадував
господиню.
– Будете задоволені. І як довго ви будете у нас?
– Деякий час. Побачимо, коли обов’язок вимагатиме повернення. Тиждень-два, мабуть, не більше.
– То ви приїхали відпочити, на весняні канікули?
– Трохи відпочинку, трохи роботи, — сказав Косма, намагаючись скінчити з цією темою. Він вирішив
не виставляти напоказ те, що він поліцейський, хоча, мабуть, рано чи пізно, це все ж випливе.
– Художник? – підозріло спитала хазяйка, відступаючи на половину кроку.
– Боже заховай, — бурхливо заперечив той. – Не художник, практично не п'ю.
– Так, значить не художник. – Жінка ніби заспокоїлася. В розгубленості, вона поклала листочок в
кишеню фартуха. – Тут різні люди, вони шукають того, ну, натхнення. Письменники з них найгірші, п’ють, не
голяться, воду за собою не змиють. Вони просто дивляться на комп’ютер, наче після тої... маріхуани. В
телевізорі бачила.
– Так я ж не письменник.
Господиня кивнула повільно, ніби не дуже в це вірила.
– Сніданок о сьомій, обід о чотирнадцятій. Я можу розігріти його на вечерю, коли загубитесь в горах.
– Дякую, – посміхнувся Косма і скинув рюкзак на підлогу. – Але сьогодні в гори не піду. Спочатку
хочу вивчити місцевість. Я чув, що у вас тут гарний цвинтар і цікавий костел.
Хазяйка не відповідала й глянула з проникливістю, яку не часто можна побачити в очах старших
людей.
– Так, маємо. Знайдеш без проблем, бо то на кінці вулиці. Як іти до пожежної частини.
Косма не згадав хазяйці, що сьогодні вже відвідував це місце і що першим, кого він зустрів у Вниках, був таємничий чоловік, який хотів замовити йому вбивство.
7
– А парох там буде? Чи вікарій2? - спитав він.
– Парох, мабуть, сидить зранку в саду чи збирає виноград, бо він сам робить вино для меси.
– А вікарій?
– У нас тільки священик. Нас небагато, сюди не часто присилають когось на допомогу, такий, мабуть, тут не вижив би. Хрестин і вінчань мало. Більше похоронів, як воно зараз.