Потім Катарина пішла збиратися, поволі, без нервів. Ірма завжди запізнюється, але прийде, обов’язково прийде.
Ірма справді прийшла додому вчасно, піднялася на другий поверх і причепурилася, досконало. Волосся прекрасно зачесане, непомітний макіяж, гарне декольте, прикрашене лише бісером. Ті довгі рукави чорної шовкової сукні його навіть ще більше виділяли. Покривали зап’ястки, й Ірма знала, що добре виглядає. Узула червоні лаковані туфлі на дев’ятисантиметрових підборах. Зійшла до Катарини перевірити, як та виглядає. Було непогано. Можливо, варто було одягнути трохи виразніші прикраси, але вона не дала себе вмовити: мусив бути кришталевий гармоніст. Катарина зворушено поглянула на свою молодшу сестру.
— Ірма, яка ти гарна!
Ірма здригнулася усім тілом.
— Не кажи мені цього. Я негарна, Катарина, негарна.
Катарина злякалася і вперше за останніх декілька років сама запропонувала їй випити.
— Може, по одній для сміливості і підемо подивимося, що з Іти вийшло..?
Випили по чарці міцного напою, заспокоїлися і відчинили Катаринину кімнату. Там, уже зачесана, намальована, наманікюрена і вбрана у весільну сукню стояла Іта.
— Божечку! Прекрасно!
— Мати Божа, ти виглядаєш, як принцеса!
Білий вігвам роздувся від гордості.
Циліка, бідолашна, метушилася. Не лише Вілімів піджак був затісний, але й вона заледве застебнула спідницю, бюстгальтер був на неї «завузький, а ше тамтого місяця був якраз. Дзядек десь задівся», хімічну завивку їй «та дурнувата зле зробила», нічого їй не пасувало. Єдине, Богу дякувати, Бахура не було чути, він в своїм покої. Дзядеку мала дати шось поїсти перед тим, як йти, час летить, зара молодий з бар’яктарами[14] приїде, а вона, Катаринина хресна, ся спізнює. Який то встид буде.
Несучи тарілку з рагу з порею, легенько відчинила двері дзядекової кімнатки. Кімнатка була порожньою. Не здогадавшись поставити тарілку на стіл, ходила з кухні до кімнати. Ледь стримувалася.
— Вілім, Вілім, знайди дзядека, ніде його нема!
Вілім, як і завжди, десь зник. Циліка поставила тарілку і почала сама шукати дзядека по хаті. Від кімнатки до кімнатки, від спіжарні до ванної кімнати. Постукала у двері туалету, тоді їх обережно відчинила, а коли побачила, що й там порожньо, почала бігати, кричати і знову гукати Віліма. Врешті мусила зняти спідницю, щоб піднятися на горище. «Направду завузька». Дзядек сидів там на опорній балці і, міцно прив’язавшись і спрямувавши ліхтарика на Циліку, злостиво сказав:
— Я вирятуюся, а вас Сава змиє. Байстрюки прокляті.
Не могла його самостійно відв’язати, Віліма знайти не могла, час біжить, зара приїде молодий, та ж не може вона шукати помочі в Катарининій хаті…
Забувши вдягнути спідницю, вийшла з хати і вперше, відколи сусід з новобудови вселився, звернулася до нього. Чоловік саме заходив до хати.
— Сусіде, дорогий, під милий біг вас прошу, не маю зара від кого помочі чекати, маю хорого дзядека, зв’язав себе на стриху, під милий Біг вас прошу, поможіть.
Сусід небагато з того зрозумів, навіть злякався, що на горищі хтось повісився, але побачив, що нещасна жінка напівгола, і, звичайно, прибіг на допомогу. Це був сильний сорокалітній чолов’яга, який жваво піднявся нагору, спритно відв’язав старого, йому вистачило сил, щоб з незначною Цилічиною допомогою знести старого стрімкими сходами з горища. Коли вони нарешті закінчили важку справу, безвідмовний сусід, вислухавши все про Саву, яка їх всіх, байстрюків, змиє, а він вирятується, взявся потішати Циліку.
— Та дайтеся на стрим, сусідко, які подяки, хтозна, які ми будемо в старості. Якшо дочекаємось її, такі часи настали. Перестаньте, прошу вас, старому чоловіку треба поміч. Він не винен.
І посміхнувся, і чемно подякував, і відмовився від запропонованої чарки, та й пішов зачинити двері до гаража.
Циліка не могла надивуватися, як їй фест поміг вихований сусід з тої нової хати. Нагодувала дзядека, який, заспокоївшись, відразу заснув, натягнула нещасну спідницю і сама, з букетом рожевих троянд, рушила до Катарининої, Ірминої та Ітиної хати.
14
Бар’яктар — чоловік, який за традицією несе на чолі весільного кортежу національний прапор.