Пречиста вдавала, що не чує.
— Чому ти не являєшся в… в великих містах, на ринках?
— Про це не я вирішую, а ті, хто мене бачить.
— Ну добре, не ти вирішуєш. Але чому тебе не бачать у великих містах?
— Через великий рух, багато би людей юрмилося.
Не вгавав.
— Та й так юрмляться.
— Ні-ні. То інші юрми. Уяви, якби вервиці тисяч і тисяч людей зливалися до вашої головної площі. І якби до того всього люди повзали на колінах. Га?
— Ого!
— Так, ого!
— Все одно, я хотів би, щоб тебе показали на площі Бана Єлачича.
— Знаю, знаю. Але угода є угода. Крім того, мусили б мені поставити церкву на площі чи бодай статую. Були би проблеми. А сама назва площі хіба би лишилась тією самою?
— Та не знаю, це не я вирішую.
— Що би робили з конем і вершником[8]? Його вже одного разу переміщали. Це викликало велике сум’яття.
— Та я знаю, але було би гарно, якби я тебе показав саме біля того коня. Чи під годинником. Я хотів би тебе показати на площі Бана Єлачича, під годинником.
— Даміре, не будемо більше про це.
— Добре. Але я би хотів…
Навіть не питав її. Самовільно рушив між яток з овочами. Штовхався з жінками, вони незадоволено цмокали на нього, врешті злякався великого візка, який жінки за собою везли і об який Дамір боляче двічі вдарився кісточкою.
Прогулянка між яток з овочами і фруктами його втомила. Згадав, що між кіосками з одягом не так людно. Крім того, там було цікавіше. Принаймні йому.
За такий короткий період спілкування він від неї всілякого навчився, навіть хитрощам його навчила.
— Мала Пречиста, хочеш, я відведу тебе туди, де ще різнобарвніше, ніж тут?
Пречиста повернула голову до нього, і йому здалося, що вона навіть ручками сплеснула.
— О, віднеси мене туди, де багато суконь!
— Віднесу, але не знаю, чи вони гарні. Не знаю, чи тобі сподобаються.
— Не турбуйся про мій смак, просто віднеси мене.
Дамір перевалювався між яток з одягом. Ніхто йому нічого не пропонував, ніхто до нього не звертався. Пречиста мовчала. Він першим заговорив.
— Ось одяг, скільки завгодно.
— Не подобається мені, покажи мені ще щось. Я не люблю сірого і не люблю чорного кольору.
Він відвернувся, ніяково проминув ятку з білизною, а коли жінка, що в ній сиділа, крикнула: «Труси, купуємо, жінки, труси, дешево», волів провалитися крізь землю. Різко звернув і опинився перед яткою з іграшками. Мала Пречиста вигукнула.
— Ох, красаа!
Роздратувався.
— Та то іграшки. Це ляльки, це не одяг.
— Прошу тебе, підійди до тих он там, прошу тебе, тих праворуч!
— Та я ж тобі кажу, що це ляльки… одяг для ляльок, діток…
Бачив, як мала гостя буквально вивалюється з кишені, і злякався.
— Та обережно! Випадеш.
Після застереження вона опустилася до пояса в кишеню, але не вгавала.
— Поглянь на ту прозору, поглянь на рожеву!
Дамір боязко підійшов до кіоска, очікуючи, що продавчиня його будь-якої миті прожене. Вона справді міряла його поглядом, пильнувала, щоб він, бува, не простягнув руки. Злодійської руки. І не дивилася на його кишені на сорочці.
Пречиста почала стогнати.
— От би просто її помацати. Разочок.
— Не можна, вона нас прожене, я не можу підійти так близько.
Продавчиня нарешті зробила висновок, що горбань безпечний: відстала дитина у ньому просто розглядає іграшки і нічого більше. Зі страху, що Пречиста випаде з кишені, Дамір засопливився, і жінка гидливо відвернулася. Він використав цей момент. Підійшли до сукеночок. Пречиста простягнула ручку, помацала тканину і засумувала. Даміру стало її шкода.
— Хочеш, відпочинемо трошки, я переконаний, тобі не дуже зручно в кишені. Можемо піти до тої лавки он там, вона вільна, я тебе вийму… ну, допоможу тобі вилізти з кишені.
— Ну не знаю…
Безколірним голосом Дамір заспокоїв її:
— Біля мене ніхто не сяде.
До неї повернулася веселість.
— Ти дуже уважний. Можемо й відпочити трохи.
Лавка була порожня, обернена непрактично — просто до величезних парасоль, і Дамір сів, майже переконаний, що до них ніхто не підсяде. Турботливо підняв долоню і не відвертав голови, доки Пречиста вилазила з кишені. Зручно вмостилася, опустила ковнір-каптур і труснула головою.
Зітхнула. І Дамір, заразившись зітханням, зробив те саме.
— Скажи, ти завжди в одній і тій же сукні?
Пречиста опустила голову, ручками розтягнула платтячко, по-жіночому розчаровано завертіла головою, підвела погляд, поглянувши на Даміра.
8
Мається на увазі пам’ятник бану Єлачичу, де він зображений верхи на коні. Пам’ятник встановлено на центральній площі Загреба, названій на честь бана Єлачича.