І шлях до села після дощу розгруз. Саме тоді з міста їхала підвода, запряжена парою коней. На підводі лежали бочки з пивом. Дорога була така, що швидко не поїдеш. З рота в коней клаптями падала піна. Важку підводу вони тягли щосили. Візникові ж, який розсівся собі на передку, здавалося, що їде він надто поволі.
— Вйо! — горлав він.— Ворушіться, кляті! — безжально батожив коней.
— От поганець! — обурився Абраксас. — Лупить коней, мов якийсь катюга! Хіба можна спокійно на це дивитись?
— Нічого! — сказала мала Баба Яга.— Скоро він забуде цю погану звичку!
Вони летіли слідом за підводою, аж поки вона не спинилася у селі перед корчмою. Візник зняв дві бочки й покотив їх через подвір’я до підвалу, Потім сам зайшов до корчми й замовив собі оШд. А знесилених коней і не подумав випрягти й дати їм хоч по жменьці сіна чи
вівса.
Мала Баба Яга тим часом стояла за повіткою, і коли візник щез за дверима корчми, вона миттю підбігла до підводи й спитала в коней їхньою мовою:
— Ваш хазяїн завжди такий жорстокий?
— Завжди,— зітхнули коні,— якби ти ще його побачила, коли він добре вип’є або лють на нього нападе. Періщить нас уздовж і впоперек, та ще й пужалном. Поглянь на наші спини в рубцях, то сама пересвідчишся.
— Парубійка слід провчити! — вигукнула мала Баба Яга.— Просто сором, що він отак вас лупцює. Допоможіть мені розквитатися з ним,
— Охоче. А що нам робити?
—Не рушайте з місця, коли він вилізе на підводу й схоче їхати. Не рушайте й кроку!
— Ох, ні-ні! — злякались коні,— Він нас приб’є!
— Обіцяю, що вам нічого не буде, — заспокоїла їх мала Баба Яга.
Вона підійшла до підводи, взяла батіг і зав’язала на його кінці вузлика. Та й більш нічого! Тепер вона могла з спокійною душею повернутися за повітку й крадькома позирати звідти на подвір’я.
Невдовзі з корчми вийшов візник. Він добре пообідав і чимало випив. Голосно посвистуючи від задоволення, він попрямував до підводи. Виліз на передок, взяв у ліву руку віжки, а правою звично потягся до батога.
— Вйо! — гукнув він і прицмокнув.
Але коні не рушили з місця. Візник розсердився.
— Ну постривайте ж, ледацюги! Ось я вам додам охоти! — І він замахнувся батогом.
Але батіг, не зачепивши коней, свиснув у повітрі і вдарив по вухах візника.
— А, бодай вас! — вилаявся він і ще раз замахнувся... та знову влучив батогом себе самого.
Візника взяла страшенна лють. Він зірвався на ноги і несамовито замахав батогом, силкуючись поцілити коней. Але щоразу оперізував себе самого.
— От нечиста сила! — закричав візник.— Ні, так воно не буде! — Він ухопив батіг і, не тямлячись із люті, замахнувся на коней. Та й тільки ж то.
Батіг так ляснув його, що аж кров бризнула. Візник скрикнув од болю і випустив батіг. В очах йому потемніло, він ухопився за край бочки, щоб не впасти.
Коли він згодом трохи оговтався, то побачив біля підводи малу Бабу Ягу. Вона посварилася на нього пальцем.
— Якщо ти ще хоч раз візьмешся за батіг, то знов тобі те буде. Затям собі це! А тепер можеш їхати. Вйо!
Вона дала коням знак, і вони рушили. «Дякую»,— заіржав один кінь. Другий вдячно покивав головою.
Візник на передку сидів ні живий, ні мертвий. І все бубонів під свій розпухлий ніс:
— Поки й житиму, не візьму в руки батога’!
НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ
П’ятниця для чарівниць усе одно, що для звичайних людей неділя. Як люди не працюють у неділю, так і чарівниці не чаклують у п’ятни-цю. Якщо ж котрась усе-таки здумає ворожити і її застукають на гарячому, то вона за це платить штраф.
Ось чому мала Баба Яга так ревно пильнувала цього звичаю. Щоб не спокушати себе, вона ще звечора в четвер ховала мітлу якнайдалі, а чаклунську книгу замикала в шухляду. Навіщо ризикувати!
У п’ятницю мала Баба Яга спала майже до обіду. Бо що ж їй було робити, коли чаклувати заборонено? Пообідавши, вона здебільшого йшла на прогулянку або сиділа в холодочку біля печі й байдикувала.
— Як на мене, то досить було б і однієї п’ятниці на місяць,— бурчала вона іноді.
Якось у п’ятницю наприкінці літа мала Баба Яга звично сиділа на лаві біля печі й нудьгува-
ла. Сьогодні, як ніколи, їй раптом скортіло поворожити.
Зненацька вона почула чиюсь ходу. Потім хтось постукав у двері хатки.
— Іду, йду! — крикнула мала Баба Яга.
З цікавості вона миттю схопилася і побігла
глянути, хто там стукає.
Під дверима, тримаючись за руки, стояли двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Побачивши малу Бабу Ягу, вони сказали: