Вогнесерд узяв кілька шматків свіжини і відніс їх до кропив’яного куща. Тоді всівся і почав замислено жувати мишку. Захват у голосі Попелапки, коли вона говорила про Тигрокігтя, трохи стурбував його. Здається, він єдиний підозрював, що воєвода не такий простий, яким здається. Ставлення Синьозірки до Тигрокігтя теж не змінилося. Вона виявляла до нього не менше довіри і поваги, ніж завжди. Охоплений розчаруванням, Вогнесерд відірвав іще шматочок від свіжини.
Гучне «Ачхи!» неподалік змусило його підвести голову. До нього прямував Сіросмуг.
— Як ти? — запитав Вогнесерд, коли друг наблизився, гостро пахнучи однією з трав’яних сумішей Жовтоіклої.
Сіросмуг бухнувся на землю і закашлявся.
— Я приберіг для тебе трохи їжі, — нявкнув Вогнесерд, підсуваючи другові жирненького дрозда і полівку.
— Жовтоікла наполягає, що мені доведеться сидіти в таборі. Каже, що в мене застуда, — хворо нявкнув Сіросмуг.
— Я не здивований. Чим вона тебе накачала?
— Роменом[2] і лавандою, — Сіросмуг влігся на землю і заходився гризти дрозда. — Мені цього вистачить, — промурмотів. — Я не дуже голодний.
Вогнесерд здивовано глянув на свого друга. Він ніяк не очікував почути цього від Сіросмуга.
— Упевнений? Там іще вдосталь.
Сіросмуг втупився у свого дрозда і не відповів.
— Упевнений? — повторив Вогнесерд.
— Що? — Сіросмуг перевів свій відсутній погляд на Вогнесерда. — А, так.
«Напевне, його лихоманить», — вирішив Вогнесерд, похитавши головою. Ну, принаймні він ще й досі тут завдяки цій киці з Річкового Клану.
Через кілька днів Вогнесерд, прокинувшись, побачив, що перший туман падолисту заповнив їхнє кубло. Вибравшись назовні, він заледве роздивився протилежний кінець галявини. Тоді почув чиїсь квапливі кроки — і ось із мряки вигулькнула Мишошубка.
— Тебе хоче бачити Тигрокіготь, — нявкнула вона.
— Гаразд, дякую, — відповів Вогнесерд.
Він сильно стривожився. Вчора він ходив на зустріч із Принцесою. Невже Тигрокіготь помітив?
— Що там? — пролунав позаду нього голос Сіросмуга.
Він всівся поруч із Вогнесердом, одночасно шморгаючи і позіхаючи.
— Тигрокіготь хоче мене бачити, — Вогнесерд глянув на свого друга. Він уже почав переживати за Сіросмуга, що мав би одужати. — А тобі треба спати. Ти вчора взагалі відпочивав?
— Наскільки встиг поміж кашлем і чханням, — поскаржився Сіросмуг.
— То чому ж ти не був у гнізді, коли я повернувся від… — Вогнесерд прикусив язика, похопившись, що вчорашнє пообіддя провів із Принцесою, — …новаків?
— Ти думаєш, мені тут як у Бога за пазухою? — Сіросмуг зазирнув до кубла. — Вояки швендяють туди-сюди цілісінький день! Я шукав собі тихішого куточка, та й усе.
Вогнесерда так і поривало запитати, де саме, але Сіросмуг заговорив перший:
— Цікаво, чого там хоче Тигрокіготь?
— От піду та дізнаюся, — прищулив вуха Вогнесерд.
Крізь туман він ледве розрізняв обриси Тигрокігтя та Білошторма, які сиділи під Високим Каменем. Коли Вогнесерд підійшов, вони урвали бесіду і Тигрокіготь повернувся до вояка.
— Час оцінити вміння Попелапки і Орляколапа, — прогарчав він.
— Уже? — не стримав здивування Вогнесерд. Новаки тренувалися ще зовсім небагато.
— Синьозірка хоче побачити, як просувається їхній вишкіл. Особливо враховуючи, що Сіросмуг зараз надто хворий, щоб тренувати Орляколапа. І якщо Орляколап відстає, вона має це знати, аби вчасно дати йому іншого наставника.
Вогнесерд роздратовано махнув хвостом. Сіросмуг, звісно ж, невдовзі одужає. І геть несправедливо буде передати його новака комусь іншому.
— Я щодня тренував Орляколапа разом із Попелапкою, — квапливо нявкнув він.
Тигрокіготь глянув на Білошторма і кивнув.
— Так, але це ти вперше пробуєш себе в ролі наставника. Тобі й так нелегко, а Громовий Клан потребує добре тренованих вояків.
«Так, знаю, я просто кицюня, а не кланонароджений вояк», — гірко подумав Вогнесерд. Він опустив погляд на свої лапи, відчуваючи образу. Ніхто не просив його брати до себе Орляколапа, а він викладався на повну з обома новаками.