Ви вже отримали мою посилку з книжками? Завтра я надішлю другу. Дякую за те, що надіслали тютюн і маленький пакунок від матусі. Буде чудово, якщо зможете надіслати маленьку пляшку хорошого лікеру.
Загалом, тут усе добре. Як там Фріц?
Найкращі привітання Вам усім від
Вашого Ернста
Сіссон, 17 лютого 1917
Любий Фріце!
Як Тобі ведеться у Дьоберітці? Ти потрапив до тієї самої роти, у якій я був тоді.
Мій час на полігоні в Сіссоні також закінчується, завтра вдень я вже їду до розташування полку. Бойє написав мені, що там згущуються хмари. Можливо, скоро нас закинуть на інші позиції. Ну звісно, хотів би я подивитися на болота Сомми якраз на початку весни, коли все живе прозябає у воді, в очереті та багнюці.
Напиши ще про те, як Тобі живеться в другій роті. А ще я завжди залюбки слухаю те, що люди розповідають про загальне ставлення та особисті стосунки; з цього багато чому можна навчитися.
Твій Ернст
21.II.1917.
Мій любий Ернсте!
Я отримав Твій лист за 17-те число тільки сьогодні. Те, що я в тій самій роті, в якій був Ти, я пояснюю тим, що юнкери X корпусу завжди були у 4-й. Капітана Шпіґеля та фельдфебеля Харніша, мабуть, давно вже немає в Дьоберітці. Нашого капітана звати фон Плессен, а його зброєносця — Декер. Крім того, ми живемо не у 5-й казармі, а у 18-й на виході зі старого табору, поблизу вокзалу. Те, що в Сіссоні було не дуже приємно, я можу собі уявити, оскільки бачу тут офіцерів, які вправляються із кулеметами із відмороженими пальцями у 10-градусний мороз. У полку Тобі точно буде значно краще з погляду постачання. Сподіваюся, із нашим 73-м не трапиться нічого неприємного. Сього
Коли я прощався із фон Оппеном ще в штабі полку, він сказав: «А Юнґер цілком міг би стати сержантом». Я почув це вже виходячи. Він сидів разом із Бьокельманном та Вайхе й дивився записи авіації. Обидва останні дні, які я провів на позиціях, один раз за проханням Бойє та один раз добровільно я викликався до передового окопу та добре його оглянув. Там згори, мабуть, лежало багато мерців, адже я постійно бачив чиїсь чоботи на засохлих ногах, що стирчали з землі.
Також я дізнався, що двоюрідний брат лейтенанта Кіуса, штандарт-юнкер сержант Гайде, досить важко поранений уламком міни, що розірвалася біля нього. Ти мав би пам’ятати його ще з офіцерської їдальні. Це був маленький, круглий хлопчина із чорним волоссям та крючкуватим носом. До речі, Добропольський зараз теж тут у Д. Ти запитував ще у своєму листі, як там було в Рейбурзі. Мені зовсім не сподобалося, насправді це була ніяка не відпустка. Коли після поїздки, яка тривала півдня й цілу ніч, через Сан-Квентін, Лілль, Гербедіталь, Кельн, ми прибули до Ганновера (майже половину часу в дорозі я провів у вагоні-ресторані), єдине, на що ми спромоглися, це вибити дозвіл перебути тут до повернення Дьоберітц. Я залишився ночувати у Райнхофі. Це було справжнє щастя: знову помитися та роздавити останні п’ять вошей, яких я знайшов. Потім я приємно прогулявся містом, вирішив свої справи та ввечері повернувся до своєї кімнати, запалив електричне світло, покурив, читав, поки не почало хилити на сон, такий глибокий, що мені наснилася дошка на сходах у штольню, де я провів якось 10 коротких днів. До речі, Ти не отримав моїх листів із траншей? Я надсилав кілька, а також поштові картки. — Курси тут трива мають тривати чотири місяці; потім, сподіваюся, ми знову побачимося.
Люди, яких я зустрів тут, переважно дуже хороші. Вони жахливо лаються, але це аби тільки виговоритися. Наша служба не була легкою, мені особисто вона жахливо обридла, і часто, повертаючись із нічних чергувань, я почувався як мертвий. Ще дещо Знову тягати міни я би не хотів навіть за тисячу марок. Але менше з тим. Я хотів сказати Тобі ще дещо: якщо в Тебе буде зайва випічка, солодощі або взагалі щось їстівне, заради Бога, за найпершої нагоди надішли це мені на мою теперішню адресу, щоб я зовсім не помер із голоду. Тільки не забудь про це. Також, якщо зможеш щось купити у їдальні, напиши мені, будь ласка, а я тоді вишлю гроші. Тут із цим геть погано; огидні продукти, варення з гнилих ягід та ковбаса зі старого борошна з якимись прожилками поїдають тут жадібно, коли їх взагалі отримують.