Та в рази більше мене непокоїло те, що вже протягом тривалого часу відбувалося на тому боці лощини. Там рвалися ручні гранати і повільно але вперто повзли до селища хмари вибухів. Іноді можна було побачити, як над бліндажем виростає чийсь силует і відразу ж знову зникає. Отже, нам вдалося пробити діру в обороні англійців; артилерія попрацювала на славу. Я послав мого денщика до сусідніх окопів, щоби той подав солдатам сигнал готуватися. Хмари диму від гранат вже здіймалися прямо у ворожих окопах. Я підняв у повітря сигнальний пістолет, який протягом всього походу стискав у кобурі на поясі або тримав у руці, і вистрелив; тієї ж миті заворушилися усі окопи та траншеї навколо. Ми вирушили, ідучи нога в ногу та навіть не відкриваючи вогонь, вирушили, щоб сягнути селища Врокур та просочитися всередину укріплень. Біля ворожих окопів ми почули чиїсь вигуки. Це мала бути наша ударна група.
Вже на краю укріплень я зіштовхнувся із незвичайною постаттю — беззбройним юним хлопцем із голими колінами під шотландською спідницею. Це був досить рідкісний птах у цих полях. Я відштовхнув його вбік та кинувся до траншеї, яка вигиналася вліво, у напрямку Морі, та з якої я вже чув, як доносяться, крізь нескінченні вибухи, короткі та збуджені вигуки ударної групи. У цей момент англійські гармати відкрили загороджувальний вогонь. За нами, немов прорване водосховище, щільними масами спускалися зі схилу інші бійці. Вони рішуче групувалися в підрозділи. Та, мабуть, англійці могли спостерігати за цим, бо на кожен наш крок вони відповідали тієї ж миті. Скоріше за все вони стріляли прямою наводкою.
Перехилившись через бруствер, я побачив ударну групу за роботою; для нас прокладали шлях зовсім небагато людей. Але було помітно, що вони вже мали великий досвід, бо працювали спокійно та злагоджено. Вони робили довгі ривки й поступово розтягувалися, а коли раптом із хмари пилу завидніла й стала збільшуватися чорна точка, яка формою нагадувала яйце, вони миттєво все зрозуміли та, мов пантери, кинулися вбік, а потім знову вперед. Але цей вибух все ж змусив атакуючих затриматися, і тепер вони вже просувалися повільніше, беручи окоп за окопом у важкій боротьбі. За кожним бруствером чи бійницею лежали жертви їхніх безпомильних ривків, шотландці у їхніх беретах та усі в спідницях; утім, здавалося, що грім вибухів не налякав тих, хто вижив, — вони міцно трималися за свої позиції.
Англійська артилерія пильно спостерігала за цією битвою і вступила у неї зі снарядами шрапнелі, які розривалися над головами солдат та лягали так щільно, що ми опинилися якраз посередині киплячого котла. Про укриття годі було й думати: позаду нас лежали траншеї, заповнені людьми вщерть, наче суцільна стіна. Те, що вчора відбувалося у відкритому полі, сьогодні повторювалося на вузькому просторі. Залишалося тільки одне — якомога швидше кинутися від однієї небезпеки до іншої. Тож ми рвонули вперед, прокладаючи собі шлях у супроводі гуркоту та спалахів.
Ворожі позиції розташовувалися таким чином, що спершу нам здалося, наче вони ще добудовуються. Коли ми швидко та обережно перемахнули через бруствери, то побачили, що ці позиції складаються з великої кількості поодиноких окопів. Коридор, який мав їх з’єднувати, був лише намічений, і вгадати його розташування можна було тільки за прим’ятою травою. Це було місце, де земля блистіла, мов жовтий гравій садової доріжки. Шотландці, за якими переслідувачі гналися по п’ятах, мусили або здатися, або вибиратися звідти. Як сміливі чоловіки, вони обрали шлях смертельної небезпеки. Раптом вони повставали в повний зріст та кинулися у відкрите поле довгими ривками, наче звірина зграя. Це була чудова мішень. По всій довжині траншей, що лежали за нами, загриміли націлені вперед постріли. Деякі з утікачів впали, інші миттєво зникли в найближчій вирві.
Нині настала наша черга прориватися крізь це смертоносне вікно. Ззаду напирали свої ж, попереду виблискували вогневі розриви шрапнелі. Тож вперед — пішли! Ось що означає стиснути зуби. Ми вискочили з окопів, щоб гонитва розпочалася. Тепер гуркотіло вже звідусюди; між нами висвистував батіг смерті, отруйно шипів над шоломами та шмагав людську плоть. Наші загиблі падали на землю поруч із шотландцями.
Так тривало й далі в цій боротьбі не на життя, а на смерть: шалені ривки, у перервах між якими обмін гранатами з ворогом здавався майже відпочинком. Також і ті, хто йшов за нами, мусили пройти через град уламків, які невтомно пожинали своїх жертв.
Зрештою ми сягнули місця, де окопи знову розташовувалися дуже щільно. Там ми наштовхнулися на потужний спротив. Чорні краплі куль утворювали нездоланну стіну, і з різким свистом у наш бік летіли рушничні гранати, схожі на стріли з масивними наконечниками. Ми помітили якусь метушню та вигуки на тому боці, наче супротивник готувався до контратаки.