Втікачі мусили пробігати перед нашим сформованим за секунду фронтом, перед цією довгою ланкою гвинтівок у них на фланзі. Тож ми ніби приймали якийсь смертельний парад. Дуже близько від нас було чути їхні дикі зойки, що змішувалися з нашими. Вигуки «ура», які під час просування лунали заглушено та хрипко, тепер були гучними й розлогими, немов грізне гарчання лева. Уздовж дороги щільно стояли ті, що атакували, зі скаженими поглядами та роззявленими ротами, з яких виривалися загрозливі голосні. Це безперервне «Ха-ха-ха!» відбивалося від землі, як жахливий, тріумфальний сміх.
За кілька секунд лави шотландців немов прорізала бойова колісниця. Вже висунуті вперед кулеметні розрахунки, вже виблискують у своїй гонитві стрічки патронів і з вогняним спалахом з лиця землі стирається все, що не зроблено з заліза.
Після перших кількох пострілів моя гвинтівка заклинила і, лаючись, я став бити по затвору, щоб його зсунути. Цієї миті я відчув удар у плече і, озирнувшись, побачив перед собою чиюсь гримасу. Це був Шульц, який витягнутою рукою показував на ворожі позиції та кричав:
— Вони ще стріляють, прокляті свині, вони ще стріляють!
Так, тепер я теж їх побачив, зовсім близько від нас, таких, що стояли в півкорпуса над траншеєю та гарячково то викидали гвинтівки догори, то цілилися униз. Коли я побачив це, мене охопила невгамовна злість. Вона й змусила мене утнути дещо геть божевільне: я відкинув гвинтівку вбік та одним стрибком опинився прямо на дорозі. І хоча досі все обходилося завдяки моєму везінню, до якого я звик як до чогось очевидного, нині цьому везінню мав настати край!
Поки ноги ще пружинили від стрибка, я знову отримав сильний удар у груди, який миттєво протверезив мене. Посеред всього ґвалту, між двома оскаженілими арміями, я зупинився та став пригадувати. Це був лівий бік, якраз те місце, де мало бути серце, тут вже нічим не зарадиш. Скоро я впаду, як вже багато інших падало на моїх очах. Це кінець. Я витріщався на дорогу та розпізнавав у її жовтому ґрунті камені, чорний антрацит та білу, відшліфовану гальку. Посеред жахливого хаосу я сприймав кожну найменшу деталь і їхні поєднання закарбовувалися в мені. Я більше не брав участі в смертельній гонитві навколо. Я не відчував жодного болю та помітив, як розмиваються думки; вони розчинилися у радісному подиві: «А це не так вже й страшно». Цей стан та відчуття тривали досить довго.
Раптово зі схилу до мене кинувся один із солдатів та закричав: «Пане лейтенанте, ваша шинель!». Різким рухом він зірвав її з мене. Авжеж, на мені досі була шинель шотландського офіцера, і я геть про це не подумав. І оскільки на мені був тільки капелюх, а не шолом, з нашого боку теж стріляли по мені. Тож я стояв між двома фронтами як велика, у натуральну величину, мішень кольору хакі. А втім, здається, все знов обійшлося. Я тільки впіймав рикошет. І після цієї безкінечної паузи, яка, здавалося, тривала кілька годин, хоча насправді пройшло навряд чи більше декількох секунд, я повернувся до траншеї.
Знову вигуки «ура!» сколихнули цю страшну місцину. З бічного ходу сполучення, у якому ми ще вдень зачули підготовчі роботи, вирвався штурмовий загін, який полетів уперед, трясучи ручними гранатами, немов булавами. Знову, ледь не під моїми ногами, з ворожої траншеї запрацював шотландський кулемет. Та він умить затих — під кулями й гранатами, якими метали наші солдати зусібіч. Згори на схилі з’явився Оскар зі штурмовим загоном; наступної секунди я вже побачив, як вони стріляють. Одразу по перших пострілах він зістрибнув на дорогу. Колюча загорожа, через яку він перечепився, врятувала йому життя.
Набагато меншим везунчиком видавався малий Шульц, який упав, поранений, біля ворожої траншеї зліва від нас. Один із горців, який наштовхнувся там на нього беззбройного, прочитав у Шульцевих очах, на що той чекає, і тоді нахилився, підняв із землі його заряджену гвинтівку — і використав ту мить, поки Шульц був ще живий, для смертельного пострілу. Різня набула жахливого вигляду. Щойно вибуховою хвилею одного з шотландців підкинуло вгору і він злетів над окопом, мов риба. До сих пір нічийна дорога була вкрита трупами. Одначе безлад уже запанував у траншеях, що вели до тилу супротивника.