Один шкільний приятель, якого я вже майже забув і який тепер належав до відомої ескадрильї, дізнався про мою присутність та вчора ввечері запросив мене на маленьке святкування.
Я вибрався з Аш’є та поїхав до невеличкого замку, в районі якого був розташований аеродром. Це було святкування на честь того, що командир ескадрильї, юний оберлейтенант, збив свій двадцятий літак. Мене приймали по-товариськи попри своєрідну недовіру, яка мала місце між піхотою та авіацією і походила від того, що кожен вважав своє завдання небезпечнішим. Ми порозумілися справді добре, тільки одного разу я викликав обурення, коли сказав щось про «доїхати до Парижу», адже ці люди не їздили, вони розуміли тільки «літати»; так проявляється в них гордість за їхнє нове мистецтво, яку я розцінював як обґрунтовану. Окрім цього, я раптом зауважив, що тут панує єдність та згода, які можливі лише в товариствах, скріплених давньою традицією. Де спільноти з таким чітко вираженим обличчям постають за короткий час, мусить також бути міцний дух, який своєю силою створює собі форму. Такий дух має нездоланну міць — і я гадаю собі, що ця порода, оживлена війною, здатна в завтрашній Європі грати провідну роль у війні та мирі.
У цих чоловіках я відчував нову, ще незнайому расу людей, яку я останнього року і з часів битви під Камбре зустрічав дедалі частіше. Коли глядів на ці обличчя, мене ніби осяювало; це було привітання від нового, таємничого та небезпечного життя, яке приймаєш зі страхом і радістю.
Саме тому, що я знаю, що в таких товариствах ніхто не живе довше, ніж півроку, і їх члени не можуть знати один одного довше, я був так вражений їхньою єдністю та духовним принципом, який лежав в основі.
Ким були ці авіатори? Вони були відібрані з величезної армії, яка там попереду лежала під безперервним вогнем, і являли собою еліту, яка об’єднувала потяг до найхоробріших форм війни. Такими ж були кавалеристи, худорляві вершники з гостро окресленими обличчями та блиском в очах. Вони втомилися від того, щоб сидіти у селах та замках в тилу та бездіяльно чекати на відновлення наступу. По них було видно, що вони належать до родів, які крізь віки пронесли в крові дух лицарства, і що через це вони здебільшого дивляться на роботу з машинами та механізмами, як щось не гідне їх. Адже це про них кажуть, що вони більше тямлять у полюванні та стрільбі, аніж у роботі моторів.
Але тут були й інші, які зростали в задимлених промислових кварталах та з дитинства спізнали засоби та потужності нашого століття. Вони трохи більше заглибилися в наш світ, який під їхніми холодними поверхнями палає від таємниць та чудес; вони відчули первісний дух, який вирує в атомах сталі та чавуну та запускає в рух тріскучу іскру запалювання. І все ж таки для них це зводилося до простого; вони тримали свої літаки так само міцно, як австралієць — свій бумеранг.
Водночас інші, здавалося, втілювали нове переродження давніх вікінгів; наче не було жодної різниці, керують вони механічним птахом чи піратським кораблем, борти якого прикрашені яскравими щитами. Хоча відрізнялися часи та засоби, але збереглася та сама хоробрість перед обличчям смерті.
А втім, усіх них, звідки б вони не походили, об’єднувало найвище прагнення чину та дух боротьби і кривавої праці, дух, який, можливо, віднайшов у цьому маленькому товаристві своє найчіткіше відображення. Коли ступаєш на широке поле-летовище, де могутні машини, стоячи одна біля одної, гуркотять і тремтять, готові до бою, тоді сповна відчуваєш, що тут може вистояти тільки хоробре серце. Ніколи ще на воїна не чекали такі вогняні скакуни. Але тут недостатньо лише духу, щоби приборкати їх; він програє, якщо їхні громові голоси не відгукнуться в ньому радісно та зухвало.
Так, битва — це велика пристрасть і радість, радість кидати виклик долі та здійснювати її. Вони відчувають це, коли після старту кидають себе в невідоме, мов дзвінку зграю хижих птахів. Коли вони підіймаються у височінь, з якої фронт здається тонкою сіткою, а окопи — лише крихітними точками, тоді в їхніх пригодах поєднуються шлюбом дух старого лицарства й сувора холодність наших робочих уніформ. Це їм випала нагода в новій царині, в затягнутій хмарами широчині безмежних просторів, випробувати свої сили серед найкращих екіпажів усього світу. Це смертельний турнір, де результатом є або перемога, або загибель. І саме тому зіткнення тут відбуваються з люттю диких звірів.