Раніше, коли помирали коні, вони залишалися лежати, набрякаючи та заражаючи все навколо, поки їх не засипали вапном. Тепер все виглядає так, наче ця земля належить крукам. Спочатку бачиш, як зникають цілі шматки зі спини та стегон, а протягом дня з кісток зникає майже все м’ясо. Воно потрапляє до казана, і з нього роблять відмінний бульйон. Так було і сьогодні. Отто, який, як справжній ландскнехт, не міг пройти повз такої здобичі, приніс нам бульйон з язика, який нам здався дуже смачним.
Ми жили ніби в обложеній цитаделі, мешканці якої вже споживають останні запаси.
Вже минули обидва дні на головній лінії оборони. Вони почалися безтурботно та сумно завершилися.
У перший день з польової кухні на передову принесли глінтвейн, оскільки в одному з селищ у тилу, в затопленому підвалі знайшли великий сховок із вином, яке й розподілили між підрозділами. Вино нам діставалося за правилом «нечасто, але багато», тож цього разу я міг послати озброєного казаном посильного у Перелісок, аби на передових постах теж скуштували хороше питво. Я знав, що там цьому зрадіють, адже після обіду ми спостерігали, як знову посеред мирного ландшафту куля за кулею свистить між голого гілля і як у відповідь наша артилерія посилала в небо один снаряд за іншим, звідки вони падали вниз, мов зелені комети. Час від часу нашу траншею перетинав вістовий або санітари з носилками, і, безтурботно сидячи під сонцем, ми відчували, що відбувається щось кепське. Але ввечері вогонь вщухнув, і ми могли смакувати глінтвейн. Здавалося, ніби його приготували з найкращого білого Бордо, а доброзичливий кухар, що думав радше про ефект, ніж про смак, зміцнив напій сливовицею. Це нагадало нам про колишні днини в Шампані, коли ми спали в безпечних траншеях і насолоджувалися двадцятирічним французьким вином, через яке нам позаздрили б і наші дідусі. У кожному разі, вечір минув неймовірно затишно, до того ж з’явилися Шпренгер та Домаєр, які в розстібнутих кітелях потягували глінтвейн, мов ті джмелі.
Кумедно було, коли під ранок, через декілька гранат, що диміли дещо незвично, зовсім несподівано оголосили хибну газову тривогу, і ми начепили маски, а потім посідали за стіл, як компанія п’яних привидів із величезними викоченими очима та фантастичними дзьобами:
Ніхто не засудить нас за те, що, затиснуті в цій рівнині між небезпеками, ми намагаємося ухопити життя за чуб, коли тільки випадає така нагода. Наші розваги тут жалюгідні. Власне кажучи, є тільки одна-єдина: випити і повеселішати всім гуртом. Кожне таке бенкетування може стати останнім, і тому ми п’ємо з таким задоволенням, ніби це єдине, що приносить нам задоволення. Ми хапаємося за все, що можна спожити, і відчуваємо із особливою радістю, як кров дедалі швидше пульсує у венах. Сп’яніння для нас є питанням життя, і нам добре, коли воно панує з усією невмолимістю. Порівняно з минулими війнами тепер ми помираємо дуже безбарвно й самотньо — і через те нам сильніше хочеться пережити цю годину піднесення, коли всередині нас прокидається щось від прекрасної пишноти смерті, яка раніше відкривалася хороброму, мов порожнеча.
Тому я також волів би сподіватись, що бідний хлопець, який сьогодні зранку раптово загинув посеред наших позицій, вчора ще насолоджувався годиною, яка вирвала його з цього сумного оточення. Цей ранок починався спокійно, тільки в селі та в Переліску падали поодинокі снаряди. Чи то з тієї сторони допустили помилку під час прицілу, чи то через промоклий порох снаряд не долетів, так чи інакше, він раптово впав на місце, де шлях Пюісьє перетинав головну лінію оборони, і саме там тієї миті вийшов зі свого бліндажа цей хлопчина, щоб оглянути на світлі гвинтівку, яку він щойно закінчив чистити.
Мені розповіли, що він стояв у траншеї сам, зайнятий своєю гвинтівкою, й одразу після вибуху, відкинутий вбік, зі страшною раною у черепі, він ще сповз сходинками униз, до бліндажа, де в цей час спало ще двоє людей. Там розігралася ще одна коротка й примарна сцена. Поки його перев’язували, у його запаленому мозку, за декілька хвилин до смерті, ніби спалахнув спогад про одну солдатську пісню, перший куплет якої, помираючи, він і почав співати, немовби з темряви могили.