Коли довго живеш у такому краї, що назавжди залишається в пам’яті, виникає міцний зв’язок між страшним і смішним, які перетинаються у гротеску та іноді зливаються у характері людини в якийсь кривавий цинізм, за яким ця людина може сховатися.
Також і крики та божевільна веселість чоловіків, збуджених тривогами цієї ночі, в їхніх порваних та вимазаних уніформах, з обличчями, покритими чадом і засохлою кров’ю, — у цьому було щось гротескне, що різко контрастувало зі страшною тверезістю всього навколо. Вони нагадували натовп п’яниць, які на світанку вештаються порожнім передмістям: кожен радіє, що він ще живе, і жоден не може миттєво з істоти, яка зовсім нещодавно слухалася диких інстинктів, перетворитися назад на солдата, який виконує свою справу згідно з чіткими правилами.
Між тим треба було відновити порядок, поки знову не сталося лихо. Ми мали зайняти край Переліска, знайти тих, хто загубився, зайняти ходи сполучення та виставити патрулі. З того боку, мабуть, вже теж оцінили ситуацію, і в наш бік запрацював кулемет, який, нагадавши про небезпеку, змусив нас зайняти позиції та відшукати для цього окопи. Заразом усе-таки не обійшлося без втрат; неподалік один солдат впав на спину зі страшним та пронизливим зойком, з яким дух покидає тіло. Інший почав кричати і його обережно затягнули вниз до траншеї. Куля пробила йому стегно. Ці м’ясисті поранення здаються невинними, але я вже бачив декілька разів, як швидко помирали від того, що пробита стегнова артерія. Тут теж тривожним знаком було те, що поранений одразу почав мерзнути.
Поки ми займалися перев’язкою, до нас приєдналися обвішані ручними гранатами Форбек і Кастнер, щоби подякувати за те, що вночі ми так швидко прийшли на допомогу. Ми могли бути задоволені собою. Не завжди нам вдавалося прорватися крізь вогонь і часто доводилося бездіяльно чекати, поки десь поруч прорвуть оборону супротивника. Тепер ми курили та ділилися враженнями.
Я дізнався, що після того, як вчора ввечері почався обстріл важкими гранатами, які мали знищити штольні, вже вночі вогонь став настільки потужним, що невдовзі хтось вистрелив червону ракету. Оскільки захопити весь Перелісок під таким обстрілом було неможливо, оборонці скупчилися у штольні та чекали, що буде далі — хтось сидячи на сходах, хтось стоячи у бліндажах. Два бліндажі засипало, і їх треба було знову відкопувати, а в третьому вартового поранило уламками шрапнелі. Коли Перелісок припинили поливати вогнем, оборонці розбіглися по вирвах, що були навколо. Але вони не побачили нічого, крім кількох спалахів і тіней, які зникли в темряві, так що коли Форбек почув за спиною наші гранати, він вже думав, що їх таки оточили. Втрати були не такі серйозні, як можна було очікувати від потужних снарядів, які падали на Перелісок. У той самий час із передпілля не повернувся ще жоден. Мабуть, ніхто з них не вижив.
Я розпитав тих людей, які кидали гранати: вони теж бачили тільки темні силуети, які безслідно зникли. Було ясно, що в атаку пішли тільки патрулі, які або займалися розвідкою перед великою операцією, або сподівалися на успіх цієї вилазки. Але таке щедре розтрачання сил здавалося загадковим порівняно з такими скромними результатами.
— Лишень заради жарту вони б не стали посилати в повітря половину військового займу, — зауважив я.
— Про жарти більше не може бути й мови, — роздратовано пробурмотів Форбек у відповідь.
— Так, але що це мало б означати?
— Що це означає? Послухай, ти хотів би, щоб кожна ніч була такою затишною, як сьогодні? Атож. У вас там, у секторі «А», справжнісінький літній курорт. Ми ж за останні чотири тижні, поки були на позиціях, не могли зімкнути очей. Ти, мабуть, помітив, що англійська артилерія має довше дихання, ніж наша. І самі англійці теж харчуються не ріпою та кістками, як ми. До того ж упродовж усіх чотирнадцяти днів там стоїть їхній свіжий полк. Якщо їм не вдасться взяти нас приступом, вони спробують нас розкришити, мов сухуватий пиріг, і це зрештою закінчиться тим самим. Вони стали дуже хитрими, і якщо вони зможуть нас просто викурити, то збережуть собі багато крові. Сьогодні вночі це був тільки маленький підрозділ, який перевіряв, чи ми вже посипалися.
Він міг мати рацію. Ну звичайно, він мав рацію. Якраз для англійців, у яких було мало досвіду в управлінні великими масами піхоти, цей спосіб був найпростішим та найбезпечнішим. І оскільки з часу великих битв, які, здавалося, знову привернули долю на наш бік та вперше показали, як ведеться війна сучасними засобами, ми знову віддали ініціативу, хоч не хоч, та ми мусили змиритися з цією формою бойових дій. Та все ж таки цікаво було, як у цій війні, яка почалася з низки блискавичних ударів, стратегію розгрому супротивника знову змінила стратегія виснажування. Виснажений лев досі здається небезпечним, якщо відважуєшся вийти проти нього у відкрите поле.