Після цього чужинець все більше й більше…. почав зближуватися з рабами. Він лікував їх без всякої платні. Він навіть часто ходив за місто й перебував там цілі дні серед рабів, які працювали на виноградниках чи в каменоломнях. Кажуть, він і там робив спроби будувати якісь машини, що допомагали без особливих труднощів підіймати великі вантажі, поки раби байдикували, сховавшись від наглядача. Така дружба тривожила багатьох людей в місті. Ще в пам'яті не стерлось повстання скіфів-рабів під керівництвом підступного Савмака. Користуючись цим занепокоєнням, я поширював чутки, нібито чужинець теж мріє підбурити рабів, перебити всіх вільних і створити на Кіммерійському півострові державу варварів.
Мені допоміг випадок. В горах……., де було одне із джерел, що давало місту воду, Син Неба незбагненним способом виявив велику золоту жилу. З розповідей очевидців, він просто попрохав у Тімагора, сина якого Посія вилікував у свій час від паралічу ніг (про це вже розповідалось), чотирьох рабів на один день. Син Неба привів їх у гори, до джерела, й наказав: «Копайте тут!» Зробили всього кілька ударів молотом, і один з рабів…… знайшов великий золотий самородок. Чужинець хотів використати це багатство на придбання кількох рабів у різних господарів. Але я натякнув номофілакам,[38] що це лише перший крок, а потім Уранід спробує звільнити всіх рабів. Сина Неба викликали на суд ареопагу, який поставив вимогу негайно здати все золото в казну, оскільки його знайдено на міській землі, біля громадського джерела. На диво кмітливий чужинець не став перечити цьому. «Я поважаю громадські інтереси й не піду проти них, хоч би й слід було, по-моєму, рахуватися з інтересами рабів, які також є повноправними членами суспільства. Забирайте ваше золото, як ви вже його так любите», — сказав він. Але, кажуть, залишаючи ареопаг, додав так, що його міг багато хто почути: «Нічого, я відкрию нові поклади на нічиїй землі». Знайдене золото якраз було до речі, бо казна дуже збідніла. Всі за це дякували Уранідові, я ж знову залишився осторонь. Воістину тричі мав рацію поет, коли сказав:
Так я замість жаданої перемоги і цього разу тимчасово зазнав поразки. Його влада зміцнювалась і зростала, моя ж весь час занепадала. Часто я тоді повторював гіркі слова поета:
Та ось одного разу в моїй пам'яті промайнув інший вірш — ті самі слова, що ними якось відповів мені Син Неба, коли ще ми були з ним у дружбі, а я дорікав йому за хлопчачу цікавість, недостойну мудреця.
«Адже не бог я — й безсмертним мене ти вважаєш даремно…»
Ця думка з'являлась у мене все частіше й частіше. А разом з нею й інша:
«Всяк повинен скоритися смерті всесильній…»[40]
Справді: якщо я хотів зберегти свою владу й не чекати, як дурна вівця, поки мене виженуть з храму чи зроблять помічником цього пройдисвіта, я мав діяти рішуче і швидко, не вагаючись.
15. Відданий раб Сонон, який зазнав чимало глузувань з боку чужинця, взявся допомогти мені. Він вистежив, що Уранід уподобав собі одне місце, де на самому березі моря була невелика печера. Тут він любив сидіти іноді цілими днями, нічого не роблячи, й дивитися на море. Коли починався дощ, Син Неба забирався в печеру. Там ми його й вирішили підстерегти та вбити. Місце було глухе, раби з сусіднього виноградинка не почули б крику. І всі подумали б, що чужинця підстерегли й убили таври. Щоб переконати всіх у цьому, мій хитрий Сонон навіть спеціально розшукав таврський кинджал і дротик з кістяним наконечником, маючи намір підкинути їх біля трупа. Так ми гадали, але я забув слова поета:
Кілька днів підряд Сонон вистежував Сина Неба за міським муром, але невдало. Згодом він десь підслухав, що наступного ранку чужинець збирається йти саме в те відлюдне місце, де ми готувалися влаштувати йому пастку. Того вечора я від збудження довго не міг заснути, а коли, нарешті, задрімав,
та такий виразний і ясний, що ні в чому не поступався перед істиною. Ще й зараз переді мною стоять побачені тієї ночі образи й почуте лунає в моїх вухах.
38
Колегія номофілаків стежила за правильним виконанням законів і вносила нові на розгляд народних зборів. —
39
Вірші ці належать, мабуть, Солону, який був не тільки видатним законодавцем, але й талановитим поетом. —