Північний вітер уже почав холодити став, хоча на це й пішло багато тижнів постійних повівів — такий Волден глибокий. Коли я почав увечері топити грубку, дім ще стояв непотинькований, і тяга в комині була особливо сильна, бо між колод лишалося чимало щілин. Але я багато радісних вечорів провів у тій прохолодній і свіжій оселі, серед грубих сучкуватих колод, з вкритими корою балками високо над головою. Після того як я потинькував стіни, дім став менш приємним оку, але, мушу визнати, таки затишнішим. Можливо, кожна оселя людська мусить бути така висока, щоб над головою збиралися тіні, а на балках вечорами вигравали відблиски багаття. Такі картини миліші нашій уяві, ніж живопис чи найдорожче умеблювання. Можна сказати, що я допіру тоді по-справжньому оселився у своєму домі, коли почав його використовувати не лише як прихисток, а й для втримання тепла. Я розжився на підставку для дров, щоб тримати їх при каміні, й тепер залюбки спостерігав, як мій комин вкривається сажею, а вугілля штурхав із більшим правом і задоволенням, ніж зазвичай. Оселя моя невелика, відлуння там не було, але через те, що в мене була тільки одна кімната, а сусіди жили далеко, вона видавалася більшою. Всі принади дому було зібрано в одній кімнаті, що слугувала мені й кухнею, і світлицею, і спочивальнею, і комірчиною; я тішився своїм помешканням, і як батьки, і як діти, і як господарі, і як слуги. Катон писав, що голова родини (patremfamilias) мусить мати у заміській віллі «cellam oleariam, vinariam, dolia multa, uti lubeat caritatem expectare, et rei, et virtuti, et gloriæ erit», тобто «льох для олії й вина і чимало барилець, щоб очікувати непростих часів було приємно; це дарує йому і користь, і честь, і славу». У мене в льосі було маленьке барильце картоплі й зо дві кварти поточеного довгоносиками гороху, а на полиці — трохи рису, глечик меляси й по чверті бушеля житнього й кукурудзяного борошна.
Інколи я мрію про більшу й люднішу оселю посеред золотої доби, зведену з міцних матеріалів, без орнаментальних завитків, з лише однією кімнатою — великою, грубою, солідною, примітивною, без тиньку й натяжної стелі, щоб нижчі небеса над головою, які захищають нас від дощу й снігу, підтримували самі тільки голі балки, де поклоняються кроквам і бабці, щойно переступлять поріг, віддавши шану скинутому Сатурнові давнішої династії; дім, схожий на печеру, де потрібно піднести смолоскип на патику, щоб роздивитися стелю; де можна влаштуватися хоч у каміні, хоч у ніші біля вікна, хоч на лаві, хоч на одному краю зали, хоч на другому, хоч на бантинах з павуками, як тобі забажається; дім, у який входиш, просто прочинивши вхідні двері, і на тім годі церемоній; де стомлений мандрівець може вмитися, поїсти, поговорити й заночувати, не прямуючи нікуди далі; такому прихисткові радієш буремної ночі, адже там є все, що необхідно вдома, і жодної зайвої хатньої роботи; де всі скарби можна побачити з першого погляду, а все, що може знадобитися, висить на своєму гачечку; кухня, комірчина, салон, спальня, комора й піддашшя в одному; де видно речі необхідні, як барильце чи драбину, і зручні, як шафу, де чути, як закипає вода, де вшановуєш багаття, на якому готується вечеря, й пічку, де печеться хліб, а головними окрасами слугують необхідні меблі й начиння; де ані прання, ані багаття, ані господиню не вигнано куди-інде, а гостя, буває, просять посунутися з люка, коли кухарю треба спуститися в льох, так що ти знаєш без усякого тупцяння, тверда земля під тобою чи порожнина. Дім, відкритий поглядові, як пташине гніздо: не можна зайти парадними дверима й вийти задніми, не побачивши бодай частини його мешканців; де бути гостем значить мати свободу, а не опинитися відділеним від семи восьмих дому, замкнутим в окремій камері, і в тому самотньому ув'язненні, мовляв, почувайся як удома. Нині господарі не підпускають гостей до свого багаття, а велять каменярам змурувати для відвідувачів окремий камін десь у завулку, гостинність◦же перетворилася на мистецтво тримати гостя на щонайбільшій відстані. Приготування їжі тримають у такій таємниці, ніби збираються тебе отруїти. Я побував на землях багатьох власників, звідки мене могли б за законом виставити, але не можу сказати, що побував багато в кого удома. Якби король з королевою жили скромно в такому будинку, описаному мною, я, опинившись неподалік, міг◦би до них зайти у своїм старім одязі; але хотів◦би опанувати мистецтво вибиратися з новочасних палаців — на випадок, якби в такий потрапив.
Здається, навіть сама мова наших покоїв скоро знесиліє і змиршавіє до такого собі балаку покойового, адже наші життя спливають на значній відстані від її символів, а її метафори та образи неминуче притягнуті за вуха, і то далеченько їх тягнули, адже покої лежать далеко від майстерні й кухні. Зазвичай навіть обід — це тільки притча про обід. Тільки дикуни жили достатньо близько до Природи й Істини, аби позичати образність у них. Звідки ж ученому, який оселився ген далеко, на Північно-західній території чи острові Мен, знати, що робиться в нього на кухні?