— Ах, жизнь, скажу тобі. Сообача!
— А це ж чому? — пробував заговорити веселіше Володько.
— Дєніг нєт. Коли б мав деньги… — і Кіндрат не договорив.
У сінях хтось затупав і по часі відчинилися двері. З темноти чути Сергіїв голос.
— Кіндрате! Є вже Володько?
— Є! — хрипко, але певно проговорив Кіндрат.
— То клич.
— Ходім туди! — сказав Кіндрат. — Побачимо Тараска. Він продав вчора хуру нецьок, а сьогодні повинен пропити гроші…
Обидва встали й через сіни перейшли до другої, просторої кімнати. Над столом висіла й ясно світилась лампа. Коло столу сидів Тараско. На столі стояла пляшка горілки і кілька головок часнику. Сергій ходив по хаті, а Никон порався за бугаєм[20]. Звідти також виглядало двоє дітей — хлопчик і дівчинка.
— Дай Боже! — привітався Володько й усім подав руки.
— Дай Боже! Сідай з нами! — буркнув Тараско. Увійшов Никон і приніс на тарілці сала. Привітався з Володьком.
— Чекали на тебе. Ось у дядька Тараска горло пересохло. Вже й говорити не може…
— Ні! — сказав Володько. — Пити я сьогодні не буду. Прийшов тільки сказати, що завтра йду до Крем'янця, й може, хто з вас буде мені за товариша.
— Їрунда! — понуро проговорив Никон. — Від чарки тільки дураки відмовляються!
— Ні. Я не можу! — твердив своє Володько.
— Дурниця! — вибухнув Кіндрат. — Примусимо! Не будеш з нами, не будем з тобою! А будеш з нами — хоч у пекло полізем за тобою…
Сергій мовчки дивився на Володька й посміхався. Володько поглядав на сердиті, суворі обличчя своїх товаришів, на чисту, синяву пляшку, на велику чайову шклянку, що стояла коло неї, і не знав що робити. Вже наперед чув в собі огидний присмак горілки, але відмовитись не міг. Інакше було б зле. Він ще хвилину вагався, але Кіндрат ревів:
— Брось дурака валять! Как удару кулаком, весь дім розвалю. Що, ми вмирати мусимо, чи що?
— Но, но! Що це ти того… Не дівка ж… — говорив спокійно Сергій. — Сідай, сідай. Лий, Никоне! Дай-бо-здоров'я! Ще одну! Одразу по дві. Загрітись треба.
Володько випив одразу дві шклянки, сильно крякнув і почав швидко закушувати салом з часником.
— Молодець! — заревів знов Кіндрат. — Знаю, що маю діло з чоловіком. Лий, Никоне! Дядько Тараско чекають…
Але Тараско не чекав. Він вже сам наливав собі повну шклянку, виливав її спокійно в широкий, зарослий дикою рослинністю рот і наливав другу. Після ставив спокійно пляшку й так само спокійно закушував. По часі тільки буркнув:
— Е-е-е! Чарка, варкою. А все-таки не та… І самогон був ліпший.
Після випили Сергій, Кіндрат і Никон. На Кіндраті пляшка спорожніла, але зараз же з'явилася знову повна. Кіндрат взяв її, стукнув дном об ліву долоню, і корок полетів між образи. Володько одразу почав п'яніти. Робилося тепло, настрій піднімався, язик ворушився й хотілось говорити.
— Ну! Чорт з вами! П'ю! — почав голосно, — Але завтра всі до Крем'янця.
— А що там? — пробурчав Тараско. — Ярмарок? Як буде могорич, то й я піду.
— Підем! — рішуче викрикнув Кіндрат. — Буде там віче! Козак заявив — хто піде, попаде до жандарів, але ми раз і на козака плюємо! Ось вип'ємо, а після на весілля. Гей, козаки! Хто не п'є, не наш брат!
— Правду, Кіндрате, кажеш! — ожив Тараско. — Ех! Це як колись було. За Миколки! Я ще тоді чувсь молодим. До Антоновець, бувало, підеш, а там корчма над шляхом стояла. Блатваки туди заглядали. Часом п'ять коней за ніч спустять! Грошей було! Ех, було! Що тоді бракувало чоловікові? Нема грошей, пішов у ліс, проробив день, і руб в кишені. П'ять пляшок є — не пий, а купайся! От були часи!
— Да! — хрипів Кіндрат. — Дураки були, що революцію робили. Цар був все-таки наш брат. Ні? Кажуть, дурак був, але всьо-таки человек. А це саме главне. Водка була, хліб був, сало було! Якого чорта ще хотіли? Слабода! Вот тепер маєм слабоду!..
— Но, но! Досить там. Весілля втече… — казав Сергій.
— Не так весілля, як Мокрина. То ти йди. Нам і тут добре, — перечив Тараско.
— Ні! — озвався Никон. — Хто як хто, а я не опущу весілля. Йдеш, Кіндрате?
— Кіндрат не ваш брат. Коли Кіндрат ходив по весіллях, ти ще на припічку кашу їв, — додав Тараско.
— Нічого, Тараску! — встав і зазначив Кіндрат. — Тут ще маєте, пийте, а наше діло парубоцьке. Підем, хлопці!
Зібрались і вийшли на двір. Ніч була темна. На дорозі ще не висохла грязюка. З високого неба миготять зорі. З другого боку долини доноситься виразно гра музик. Реве труба, квилить дрібно кларнет, бубонить бубон.
Володько був п'яний. Хотілось співати, кричати, бігти. Затягнув якусь пісню. Хлопці підхопили її, взялися попідруки та, не оминаючи болота, пішли хитаючись вниз.