— Майже по-нашому: «Нехай дівка грішить, а то не буде у чому каятися!» — зазвичай іронічно зауважив Антон. Та професор не реагував на сторонні втручання у свої павутиноподібні конструкції.
— Далі — більше. Член кумранської общини як рівний до рівних несе своє Слово в дім збирачів податків, а також… грішних «блудниць і повій».
На очах свого шокованого гордовитого єдиновірця захистив свою дружину — колишню розпусницю Марію Магдалину і простив її гріх: «бо багато вона полюбила». Навіть припустити, що саме таке міг сказати і зробити вкрай ортодоксальний чоловік тієї жорстокої доби — неможливо! Його устами знову раптово заговорила реінкарнована Жінка!
В Євангеліє від Хоми знову ні сіло, ні впало — зчепився з Симоном Петром: жінка рівна чоловікові! Мовляв, я сам поведу її — щоб «вона могла стати живим духом, подібним вам, чоловіки». І слухай що при цьому ще каже: «Бо кожна жінка, яка зробить себе чоловіком, ввійде до Царства Небесного». Окрім іншого — хіба це не прямий натяк на можливість реінкарнації-перевтілення! А далі в ньому взагалі заговорила буддистська бодхисаттва Гуань Інь: щоб там не було — він «воскресить жінку з мертвих», тобто прийме до суто чоловічої кумранської общини, і вона займе місце серед еліти. Власне, за це вони його і…
Як це професорові вдалося ознайомитися з Євангелієм від Хоми — у Новому заповіті такого наче немає…
— Отож — викинули, а я навіть строфу пам’ятаю — 114-та!..
— Мартіне, я вже втомився від твого шпурляння каменюк у бік фальсифікаторів святого християнського письма. Біблію писали 40 авторів трьома мовами протягом 1500 років: державні діячі, селяни, військові, рибалки, релігійні учителі — навіть виночерпій царя! А ще редакторів скільки! По собі знаю: як не наступай на горло власній пісні, а бодай п’ять копійок вставиш у чужий текст. Корпоративна вселенська творчість, тобто безвідповідальність!
Ну, Лютер, блін, дістав! Знає ж бо: абсолютної істини немає, вона — не комп’ютерний косяк риб з реклами мобільного оператора. Сказавши «Це — істина!», ми тим самим паралізуємо розум, пошуки істини. Чи не того ж досягнув його тезка, німецький монах Мартін Лютер, який на початку ХVІ століття піддавав от такому ж бунтівному сумніву папське прочитання Біблії? Мовляв, римські жреці не так розуміють Слово, його істинне розуміння — ось так і тільки так! Що з того его вийшло? Лютер отримав статус реформатора, а от його послідовники — гори трупів. У вирі тридцятилітньої війни й насилля, боротьби за інше — протестантське слово полягло тоді понад 100 000 німецьких селян! А країна розкололась на дві окремі держави.
Людям підсовують зірки, а вони хочуть планети, вимагають Автора й оригінал, вчитуються у Слово, аж очі на лоба лізуть. У підсумку отримують нову — тільки свою, скажімо, Лютеранську церкву, що знову починає писати свою протестантську Біблію. Християнство — християнам, іудаїзм — іудеям, іслам — ісламістам, кожному — його придуманий комфортний смисл, — все, професоре, крапка!..
Ніби небеса обрушилися на землю: зовсім поряд, зі страшним ревищем летіла ескадрилья ізраїльських «F-16». Винищувачі летіли так низько над Мертвим морем, що в кабінах можна було розгледіти силуети пілотів. Потім різко, майже вертикально, взяли вверх, залишивши по собі стовп гару, а за хвилину — струсонули міжгір’я вибухом перебореного звукового бар’єра…
Початок христової ери і два тисячостоліття потому, древній Кумран і сучасна «особлива зона», частинка країни Ізраїль, що ось понад піввіку живе у стані постійної бойової готовності, вважай, війни… Внизу, за декілька хвилин ходу стежинками мергелової тераси — обнесений колючим дротом оазис кібуцу Калія. Військові, у тому числі й зодягнені в польову форму дівчатка з автоматами, — скрізь: на території музейного комплексу, у патрульних автівках, на контрольних пунктах вздовж вузенького шосе, що петляє між прибережними пагорбами Мертвого моря.
Утім, європейця, який бодай вважає себе християнином, на батьківщині Ісуса вражає інше: тут нема живого християнства, воно почуває себе сиротинцем. Сліди далекого земного міфологізованого життя Христа є: храми, церкви, каплички, монастирі — в Назареті, Ейн-Каремі, Віфлеємі, Ярденіті, Кфар-Кані, Капернаумі, Табге, Наблусі й, нарешті, у Єрусалимі (зберігся навіть Гефсиманський сад з десятком «біблійних» оливкових коряжин). А от власне жива христова віра — хіба що на території цих туристичних об’єктів та розгублених обличчях тутешніх церковнослужителів. Місцеві жителі зайняті переважно іншими — своїми великими релігіями, пророками й богами. «Jesus Christ? Oh, hi is greate jewish-pacifist!»[5].
Вавилон!
Схоже, сучасній раціональній людині не під силу розплутати клубок кількатисячолітньої історії клаптика землі, де за дивним збігом обставин зійшлися докупи, навіть на одній Горі, відразу три великих релігії: іудаїзм, християнство, іслам. Вони продовжують жити своїм окремішнім життям, за височенними парканами канонів, іноді пострілюючи з-за них один в одного. А глобальна цивілізація — живе по-своєму. Вирвавшись на відкриті простори інформаційного швидкоплину, ери руйнації абсолютних істин, тотальної безбожної трансформації усього й уся…
Цивільна глобалізація, глобальна цивілізація!
Хитромудра божа боязнь, церква без бога, відповідальна, з презервативом, любов…
— Пора, нас чекають у Єрусалимі, — співчутливо звернулася до завантаженого книгами туриста також «наша», колишня мешканка Ленінграда, а нині — громадянка Ізраїлю, приватний екскурсовод Віра Гуревич. — Ну, ви, Антоне, й накупили!
При відльоті в аеропорту не забудьте відшкодувати ПДВ, — чеки із собою?
Громадянинові мирної країни, у голові якого до того ж ще не розвіявся туман заплутаної кумранської історії, почулося, що йдеться про запали до бойових гранат. Слава, Богу, сіли не до БМП, а старенького БМВ.
За мить авто полишило куряву Кумрану і, притискуючись до самого краю вузенького шосе, вправно долало крутосхили Йорданської долини.
Заміська вілла пані Артем’євої — не така вже й велика за метражем, зате багата ландшафтом, відкритими терасами, басейном, вишуканою архітектурою у стилі ампір, — розкинулася на правому березі Дніпра, в елітній зоні Конча-Заспи. Влітку, та ще й у гарну погоду, господиня полюбляла добиратися сюди власним катером. У річковому порту Києва зустрічав «капітан» Зайдель, він же бойфренд Іпполіт, що незмінно по-дурному «докладав» про повну готовність усіх систем судна. І вона летіла на своєму 24-метровому «АзимутіФрідом» назустріч дніпровим хвилям, вітру, скигленню чайок та матюкам човникових рибалок навздогін!
Цього разу по воді згодилась добратися до «хатинки» подруги й Людмила Перун. Тепле надвечір’я п’ятниці, кінець робочого дня — чому б нарешті не поєднати корисне і красиве! Щоправда, боягузка Сталінітівна, як завжди, забилася від страху аж до спальної — найглибшої з чотирьох кают («Зараз — вирву!»). А от Галині — за штурвалом, під шелест 500-сильних двигунів, на відкритій усім енергіям верхній палубі — клас!
Солідні бізнес-леді зібралися влаштувати такий собі дівич-вечір. Перунша начиталася книги Раймонда Моуді «Життя до життя», а горілчаній принцесі на вчорашній презентації нової продукції імперії хтось-таки всунув ну дуже оригінальний презент — величезну кришталеву кулю. Мовляв, маєте справу зі склом(!?), оптом-кругообігом, а куля ніби все це символізує… Галина навіть не взяла непотріб до рук (полковник Запашний навіщо?), та коли розповіла Перунші — у тої, мов у відьми, очі запалали. І ось затишна камінна зала. Домогосподарка щойно зібрала зі столу залишки вечері — японських суш, усілякої заморської зелені, фруктів, соків і — ні крихти хліба. What to dо, що поробиш — «кремлівська дієта».
Перунша підсунула ближче до себе — подалі від Галини глиняний полумисок зі смаженим соняшниковим насінням з Володимирського ринку і взялася за роботу.
— Значиться так, Галю: зараз ми спробуємо влаштувати очну ставку з нашим непізнаним «я».