— А ти стикався із так званим фанфікшном за своїми творами? Тобто, чи хтось використовував, скажімо, Перфецького у своїх творах? Якісь нові сюжети на основі твоїх текстів?
А: — Щось таке бувало. Я не знаю, чи ті тексти можна вважати такими вже аж творами, але якісь реакції, містифікації, послання й так далі — щось таке було. Я цього спеціально не відстежую.
— Не забиваєш час від часу у ґуґлі «Перфецький», що там пишуть про нього?
А: — Ні. Це останнє, чим би я займався.
— Але класна ідея, ні?
А: — Ну, можна спробувати.
— Як думаєш, література в майбутньому стане мультимедійною чи так і залишиться друкованою, у формі літер?
А: — Я думаю, що це все одно буде якимось таким головним річищем. Літери. Так і залишиться як головна форма: письменник створює текст. У нинішні часи вже переважно в комп’ютері. Але й це не конче, бо, здається, є й тепер якісь диваки, які все ще від руки пишуть, а по-іншому не можуть.
— Ти читав цю розмову трьох іспанських письменників…
А: — Іспаномовних. Маріас, Перес-Реверте і Варґас-Льйоса.
— Там був фрагмент про те, хто з них як фізично пише.
А: — Ага, я звернув увагу. Хтось із них пише рукою, але щойно побачить, що все погано, відразу геть і починає все те саме спочатку писати. Я здурів би так працювати. Казав же на початку наших розмов, що фізичний процес писання від руки мене замордовує.
— А як аудіо-книжки? Ти сам начитав якісь?
А: — Фактично всі, крім «Перверзії». Спочатку вийшли три аудіобуки: «Рекреації», «Московіада» і «Дванадцять обручів». Я їх начитував протягом тижня у Франківську. Потім повністю начитав «Лексикон інтимних міст». Щодо «Перверзії» я відмовлявся, бо не знаю, як її начитувати: вона в дуже багатьох моментах візуальна. Треба це бачити, читати очима, щоб зрозуміти, в чому фішка. До того ж вона передбачає багато всяких фокусів, інших голосів… Натомість «Таємницю» хтось, виявляється, й без мене записав. Я навіть не знав про це. Навіть моєї згоди не спитали.
— Твій досвід з «Karbido» має якийсь стосунок до літератури?
А: — Ми називаємо це літературно-музичним проектом або поетично-музичним проектом. Тобто поезія передусім. Але, скажімо, в «Абсенті» (наш третій альбом) ми базуємося на прозі. Це фактично саунд-трек до фільму, який мав би бути знятий за мотивами «Перверзії». Але цей фільм загублений, десь там втрачено плівку. Той фільм начебто ще знімали на плівку, але її загубили. А от саундтрек дивом зберігся. Ця ідея дала можливість у відповідний спосіб пофрагментувати матеріал.
— Це реальна історія?
А: — Ні, це легенда, в яку ми загорнули той проект.
— Питаю, бо може, дійсно, хтось любительські фільми знімав…
А: — Хто його знає. Але тут мав би ще заради справедливості сказати, що кожен наш проект починався з того, що я передавав карбідам тексти, з якими будемо працювати, і вони їх дуже уважно студіювали. Такого уважного ставлення до моїх текстів я від наших музикантів не пам’ятаю. Поки сам ще в роботу не ввійшов, вони вже збиралися, обговорювали, як це можна зробити, які будуть музичні рішення. Так виникали перші музичні рисунки. Тобто мої тексти мали бути їм завжди доступними польською. За винятком нашого останнього альбому «Літографії». Там звучать вірші з мого давнього циклу «Літографії старого Станіслава». І їх спеціально для цього проекту переклав польською наш басист, Марек Отвіновський. Дуже непогано, до речі, переклав. Не нахрапом, не з першого разу в нього вийшло, але так десь після третьої-четвертої редакції. Тепер ми можемо рівноцінно працювати і з українським текстом, і з польським. У попередніх альбомах використовували вже готові переклади. В «Самогоні» це були переклади Богдана Задури. В «Цинамоні» Яцека Подсядла.
— Згадалося про перверзії, про ці любительські 8-міліметрові фільми. Ніби зовсім недавно, а вже два десятки років. Юрко, ти колись думав про безсмертя, про те, що людство вже відкриває практичні перспективи?