— Ти навіть не уявляєш, як я рада тебе бачити, — сказала Кара.
— Ну, ти теж навіть не можеш собі уявити, як я рада тебе бачити на власні очі.
— Якби укладена тобою угода допомогла… — пошепки додала Кара.
— Ми знайдемо інший вихід, — запевнила її Келен.
Річард повільно прочинив двері і виглянув через щілину. Потім він зачинив двері й повернувся.
— Все чисто. Двері зліва і на галереї ведуть в кімнати з жінками. Праворуч — найближчі сходи, що ведуть вниз. Деякі кімнати належать офіцерам, решта — солдатські казарми.
— Я готова, — кивнула Кара.
Келен переводила погляд з одного на іншу.
— Готова до чого?
Річард взяв її за лікоть.
— Мені потрібно, щоб ти допомагала мені бачити.
— Допомагати тобі бачити? Це прогресує так швидко?
— Просто слухай. Ми підемо по галереї наліво і відкриємо двері. Зроби все можливе, щоб заспокоїти жінок. Ми збираємося витягти їх звідси.
Келен трохи зніяковіла — деталі плану радикально відрізнялися від того, що вона чула, перебуваючи разом з Ніколасом. Вона зможе лише слідувати за Річардом і Карою.
Зовні, на простій дерев'яній галереї, не було ні ламп, ні факелів. Місяць закотився за темне нагромадження гір. Коли Ніколас контролював Келен, вона бачила світ неначе через брудне, хвилясте віконне скло. Блискуча розсип зірок ніколи не виглядала так чудово. У світлі зірок Келен розглянула примітивні будівлі, що вишикувалися вздовж стіни укріплення.
Річард і Кара йшли по галереї і відкривали двері. У кожні швидко пірнала Кара. Кілька жінок вийшли в нічних сорочках. У деяких кімнатах кричали діти.
Поки Кара знаходилася в одній кімнаті, Річард відкривав іншу.
— Увійди і скажи жінкам, що ми прийшли допомогти їм втекти, — прошепотів він, нахилившись до Келен. — Але вони повинні вести себе як можна більш тихо, інакше нас схоплять.
Похитуючись, Келен увійшла в кімнату і розбудила молоду жінку в ліжку праворуч. Та сіла, перелякана, але мовчала. Келен повернулась і потрясла жінку в іншому ліжку.
— Ми прийшли допомогти вам втекти, — сказала вона. — Ви не повинні шуміти. Ваші чоловіки вже йдуть на допомогу. У вас є шанс отримати свободу.
— Свободу? — Перепитала перша жінка.
— Так. Це для вас неймовірно, але все ж я настійно раджу вам скористатися цією можливістю і поквапитися.
Жінки зірвалися з ліжок і почали вдягати свій одяг.
Річард, Кара і Келен йшли по галереї і просили вже готових до виходу жінок розбудити інших. Практично через кілька хвилин сотні жінок вийшли разом на галерею. Не склало труднощів змушувати їх зберігати тишу. Усім їм були дуже добре зрозумілі наслідки необережного шуму. Вони не хотіли скоїти яку-небудь незворотню помилку, щоб їх спіймали при спробі втечі. Тепер вони повністю пройшли галерею і зупинилися перед сходами, що вели вниз до воріт.
У багатьох жінок були дуже маленькі діти — деякі занадто маленькі для того, щоб їх можна було втихомирити. Більшість малюків мирно спали на руках матерів, але кілька діточок розхникались. Матері безнадійно намагалися їх заколисати, умовляючи замовкнути. Келен сподівалася, що ці крики тут досить звичне явище, а тому не привернуть увагу солдатів.
— Чекайте тут, — прошепотів Келен Річард. — Затримай всіх жінок тут, поки ми не відкриємо ворота.
Лорд Рал з Карою, що йшла слідом за ним, обережно спустилися по сходинках і почали перетинати відкритий двір. Коли одне з немовлят раптово заволало, з будівлі вийшли солдати — подивитися, що трапилося. Вони помітили Річарда і Келен. Солдати теж заволали, піднімаючи тривогу.
Келен почула характерний скрегіт сталі, коли Річард вийняв з піхов меч. З декількох дверей вискочили люди, відрізаючи шлях Карі і Річарду. Маючи справу з простими людьми, ці чоловіки бігли до Річарда, не особливо вірячи в те, що він зможе чинити їм опір. Вони помилялися і зрозуміли це, тільки наблизившись на відстань, достатню для удару.
Декількох Річард зрубав на бігу, інших перехопила Кара, коли вони спробували зайти з її боку.
Передсмертні крики солдатів розбудили весь табір. Натягуючи сорочки та штани і надягаючи перев'язі із зброєю, солдати вибігали з казарм.
У тьмяному світлі зірок Келен розрізнила біля підйомника воріт Річарда. Він завдав могутнього удару. Коли меч перерубав один з товстих ланцюгів, що утримували ворота, на стіну посипалися іскри. Річард побіг на іншу сторону, щоб перерубати другий ланцюг. Двоє стражників спробували його перехопити. В одну мить Річард розрубав обох.
Поки Кара стримувала інших прагнучих до бійки ворогів, Річард знову завдав удару. Разом з дзвоном розрубленого металу в повітря полетіли розпечені добіла шматочки сталі. Ворота заскрипіли й почали опускатися назовні. Річард навалився на ворота всією своєю вагою, і вони стали опускатися швидше. З гучним гуркотом ворота впали на опори, піднявши хмари пилу.