— Що далі?
— Приготуй настоянку коров'яку.
— Коров'як, коров'як, — бурмотіла Келен, повертаючись до полиць.
Слідуючи вказівкам Річарда, півдюжини чоловік працювали над протиотрутою: кип'ятили, змішували, кришили, розтирали, проціджували і вимочували. Вони змішували ті препарати, які вже були готові, і поділяли ті, над якими працювали. Їх робота, різноманітні завдання, які давав їм Річард, складалися і вели до точно визначеного результату.
Річард жестом підкликав Оуена. Чоловік, опускаючись на коліна біля ліжка вмираючого, обтрусив штани.
— Холод, нам потрібне щось холодне, — промовив Річард. — Нам потрібно знайти спосіб охолодити це.
Оуен трохи подумав.
— Тут неподалік є струмок.
Річард показав на деякі з приготованих інгредієнтів.
— Злий вміст цих мисок в котел киплячої води разом з порошками. Потім віднеси котел до струмка. Опусти котел у воду, щоб охолодити його. — Річард застережливо підняв палець, — Але не став котел занадто глибоко в воду, і не дай воді перелитися через край, це все погубить.
— Не дам, — схилив голову Оуен.
Він нетерпляче чекав, поки Келен виллє вміст мисок в котел. Жінка не знала, чи є якийсь сенс в тому, що вони роблять, але вірила в розум і дар Річарда. Звичайно, він все прорахував і взяв до уваги всі можливі складнощі, які можуть виникнути. Якщо дар направляє його в процесі приготування протиотрути, це врятує йому життя.
Келен не знала, що ще могло б допомогти.
Вона подала Оуену котел. Хлопець побіг до дверей, щоб поставити його в холодний струмок. Кара послідувала за ним впевнитися, що нічого не трапиться з єдиною речовиною, здатною врятувати життя Річарда.
Дженнсен сіла на підлогу з іншого боку від ложа брата і взяла його за руку. Келен відкинула волосся з обличчя, сіла поруч з Річардом і взяла його за руку, чекаючи повернення Кари й Оуена.
Бетті стояла в дверному отворі, піднявши вуха, і обнадійливо махала хвостом, коли Дженнсен або Келен дивилися на неї.
Здавалося, до повернення Оуена пройшли години, хоча Келен знала, що насправді минуло дуже мало часу.
— Процідіть розчин через тканину, але не натягуйте її туго, просто дайте рідині пройти крізь тканину, поки не наберете половину чашки, — спрямовував їх дії Річард. — Коли зробите це, додайте до рідини масла.
Всі дивилися, як Келен виконує його інструкції, подаючи те, що їй було потрібно, забираючи використані предмети. Набравши достатньо рідини в чашку, вона додала масла.
— Перемішай це паличкою кориці, — сказав Річард. Оуен скочив на табурет.
— Пам'ятається, я бачив корицю десь тут.
Він швидко знайшов паличку і подав її Келен. Вона перемішала золоту рідину, але це не допомогло.
— Вода і олія не хочуть змішуватися, — пояснила вона Річарду.
Його голова відкинулася в протилежний від неї бік.
— Продовжуй мішати. Настане момент, коли вони раптово з'єднаються.
Сумніваючись, Келен продовжувала слідувати інструкції. Вона бачила, що масло зібралося в кульку і не змішується водою. Чим більше воно охолоджувалося, тим менше було схоже на те, що коли-небудь у неї щось вийде.
Келен відчула, що сльози біжать по обличчю і падають з кінчика підборіддя.
Рідина в чашці остигала. Вона продовжувала мішати, не бажаючи говорити Річарду, що нічого не виходить, судорожно ковтаючи зростаючий ком у горлі.
Вміст чашки почав густіти. Келен задихнулася. Вона моргнула. Раптово вода і масло змішалися в одну густу, сиропоподібну рідину.
— Річард! — Вигукнула вона. — Вийшло. Все перемішалося. Що тепер?
Він підняв руку.
— Готово. Дай його мені.
Дженнсен і Кара допомогли йому сісти. Келен взяла чашку двома руками і обережно піднесла до губ чоловіка. Вона нахилила її, щоб він міг пити. Річард пив, часто зупиняючись, намагаючись не кашляти.
У чашці було набагато більше зілля, ніж в маленькій пляшечці, але Келен порахувала, що, можливо, доза ліків повинна бути збільшена, оскільки Річард приймає її дуже пізно.
Коли він закінчив пити, жінка підняла чашку і поставила її на стіл.
Вона злизала краплі рідини з пальців. Протиотрута злегка пахла корицею, а на смак була солодкою і пряною. Вона сподівалася, що склад був правильним.
Річард намагався відновити дихання. Люди обережно поклали його на носилки. Руки лорда Рала тремтіли. Виглядав він препогано.
— Дайте мені відпочити, — пробурмотів він.
Бетті, яка все ще стояла на порозі і пильно дивилася, замекала від нетерплячого бажання увійти.