– Волхвів? – здивувався Заєць. - Що це за такі?
– Ми їх так називаємо, але хто вони такі, тільки чорт знає.
– А Гринька помер тому, що він питав?
– Дуже вже пильно біля них крутився. Він хотів знати занадто багато. А може, йшлося зовсім про інше? Хмель розгнівався, що твій хорунжий замість до волохів, почав займатися власними справами. – Петро пильно глянув на Іллю. — Тож чого ти, власне, сюди прийшов? Ви пішли з Костенком, може гетьман на вас ще більше сердиться, ніж на Гринька! На твоєму місці…
– Якби ти був на моєму місці, ти б від страху підштаники обісрав, — зневажливо сказав Заєць. — І пики своєї за п’ятдесят верст від Чигирина не показував. Я це чудово знаю.
– Тому що я мудрий, — зухвало відповів Мелех. – Не штука, дати себе зарізати. Штука в тому, щоб вижити.
– І в цьому ти майстер, — посміхнувся Ілля. – Тому я до тебе і прийшов. За порадою.
Петро примружив очі.
– Хочеш дізнатися, як самому від кари відкараскатися і свого отамана врятувати? Це буде нелегко. Спочатку розкажи мені все. Все!
□□□
– Оце вляпалися ми. – почухав потилицю Кирило, дивлячись на чотирьох озброєних чоловіків, що стерегли двері. Двоє стояли за вікнами, решта зібралися на майдані – Але чому нас відразу не зарізали?
Шабель і самопалів у них не забрали. Розбійники почувалися впевнено, вони, вочевидь, не раз мали справу з вовками, тож чудово знали, що найсильніша зброя перевертнів – не залізна зброя, а швидкість і витривалість, тож у будь-який момент були готові засипати їх свинцем.
– Та баба, що над ними панує, виглядає так, ніби дбає лише про те, як десь взяти гроші, – відповів Міхєй. – За живих вовків заплатять більше. Їхні чаклуни використовують нашу кров для відварів, але вона повинна бути свіжою, прямо з жил. Якось я чув про вовка, якого схопили. Один ворожій підвісив його за ноги до стелі і спускав в нього кров, коли йому це було потрібно. Мабуть, він убивав нещасного таким чином понад місяць перед тим, як повністю вбити.
– Він не вирвався на волю під час Повні? – здивувався Кирило.
– Він був надто слабкий, у ньому не було крові.
Кирило хотів відповісти, але в цю мить відчинилися двері. Увійшла жінка з мушкетоном, а за нею невисокий чоловік із високо виголеним чубом. У порівнянні зі своєю рослою товаришкою він здавався майже карликом.
– Оце вони, — сказала жінка, відступаючи, щоб стати поруч з охоронцями.
– Привіт, — сказав карл. – Мене називають Скапулярієм[9], а як вас?
– Міхєй.
– Кирило.
Вовкозаки відповідали неохоче, насторожено дивлячись спочатку на прибулого, а потім на озброєних людей. Вони були готові дорого продати своє життя.
— Чого ви шукаєте так далеко від своєї січі і так близько до Чигирина? – запитав Скапулярій. – Ви знаєте, скільки старости останнім часом платили за голову вовка? Хмельницький оголосив вам війну; це вже не ті часи, коли ви були лише перевертнями, які викликали страх. Козаки мають ставитися до вас, як до ворога. Ви прийшли спокушати чесних християн? – Він трохи почекав відповіді, а коли її не було, продовжив: – Звичайно, ви знаєте, скільки за вас платять. Отже, щось привело вас сюди, і мені дуже цікаво, що саме.
Міхєй мовчав. Він не знав, що сказати. Правда могла означати смерть. З іншого боку, складно придумати на місці брехню, схожу на правду. Він проклинав себе, що весь час замість того, щоб готуватися до такої ситуації, будував плани, як позбутися Грегорія. Старий мав рацію – Міхєй ще надто молодий, щоб керувати січчю, раз не в змозі подбати про себе та свого найближчого супутника.
– Ми будемо так сидіти і мовчати, чи я від вас щось цікаве почую?
Скапулярій підійшов і сів на дзиглик біля узголів’я лави, щоб бачити обох.
Міхеєві на мить спало на думку, що можна було б стрибнути на ватажка бандитів, приставити йому до шиї кинджал і під таким прикриттям залишити хутір. Але він одразу відкинув цей намір. Невідомо, чи це справжній ватажок.
Спочатку здавалося, що ним є жінка, тепер цей… Люди можуть бути справді підступними. Крім того, ніде не сказано, що бандити дуже вболівають за життя свого ватажка. Можливо, якийсь претендент на владу вже чекає своєї черги?
– Ви прийшли шпигувати між людьми? Щось готується? – натискав низький.
Міхєй вхопився за його слова.
– Уся зграя йде за нами, — сказав він із удаваною неохотою. – Ми – передній загін.
– І куди ви йдете? І нащо?
– Хочемо приєднатися до війська польського короля. Кажуть, Хмельницький готує новий похід проти Речі Посполитої.
– Кажуть, — охоче погодився Скапулярій. – Але кажуть і інше. Що перед тим, як він вирушить на Польщу, перед тим, як підніме смуту в Короні та Литві, московські бояри наказали йому розтрощити всі більші вовчі поселення. Я не знаю, як вони хочуть, щоб він це зробив, і навіть не хочу знати, це не моя справа. Ви не знали про це? Всі знають, бо це нібито велика таємниця.
9
Скапуля́рій, скапуля́р, шкаплі́р (лат.