— Однак я ще повинен вивісити ці шкури перед дверима на кілька днів, щоб реабілітувати нашого дикого собаку!
— Ну тоді я прийду по шкури днів за п’ять-шість, — розсміявся Бао Шуньґуй.
На місці ловів скрізь виднілися сліди свіжої крові й різала очі білизна оббілованих вовчих трупів, тільки на лапах вовків ще залишалося хутро. Бао Шуньґуй зібрав до себе мисливців і наказав стягнути всі трупи в одне місце та скласти їх решіткою — в два поздовжні і два поперечних ряди. Невдовзі більше тридцяти вовчих тіл були складені на купу й утворили цілу «пагоду» майже у зріст людини. Бао Шуньґуй дістав свій фотоапарат і наставив його об’єктив на цю «пагоду», потім зробив чотири-п’ять знімків із різних ракурсів, після чого наказав усім мисливцям, які вполювали собі шкури, узяти їх і вишикуватися в дві шеренги по обидва боки від купи вовчих тіл. Більше тридцятьох мисливців високо підняли свої трофеї, при цьому майже з кожної шкури хвіст «підмітав» землю, перед собою мисливці ще посадили рядком собак, які також убивали вовків, і тому всі були в ранах і перемазані вовчою кров’ю, вони посилено дихали і від їхніх пащ ішов пар. Бао Шуньґуй попросив Ченя зробити фото, а сам узяв найбільшу і найдовшу вовчу шкуру і став у самій середині команди мисливців, тримаючи свій трофей найвище. Старий Біліґ при цьому натягнув шкуру на праве плече й низько опустив голову, гірко посміхаючись. Чень Чжень зробив для гарантії два знімки.
Після цього Бао Шуньґуй виступив уперед кроків на шість-сім, повернувся до мисливців і сказав:
— Я, від імені ревкому аймаку і керівництва військового району, дякую всім! Ви всі — герої боротьби з вовками! За кілька днів ці фото будуть розміщені в газеті. Я хочу, щоб усі побачили, яким страшним лихом є вовки для Орхонського степу, і що ми за один раз убили так багато вовків, які здебільшого приходять сюди із Зовнішньої Монголії. І найбільше лихо табунам військових коней чинять саме вони. Я також хочу повідомити всім, що політкадри й скотарі Орхонського степу, а також молода інтелігенція, не схилили перед вовчим лихом голови, а з непохитною рішучістю дали вовчим зграям жорстку відсіч, ретельно організовану. Цьогорічний рух за знищення вовків тільки почався, але ми віримо в те, що вовки Орхонського степу будуть винищені дощенту, цілком і повністю.
Наостанок Бао Шуньґуй випростав уперед руку й проголосив:
— Поки не знищимо остаточно вовків і шакалів, не полишимо поле бою!
Однак, крім родини Доржа й кількох молодих інтелігентів, ніхто особливо цей заклик не підтримав. Бао Шуньґуй віддав наказ команді розходитись і відпочивати тут на місці в очікуванні Бата.
Сам Бао Шуньґуй всівся на землю, підібгавши під себе ноги, й звернувся до Улзія:
— Нині ситуація на кордоні дуже напружена, зверху на мене постійно тиснуть, щоб я чимшвидше збирав народне ополчення й проводив із ним військову підготовку. А тут, ти бачиш, підвернулася така нагода провести справжній бій, ще й з першого разу все вийшло.
— Степові монголи — природжені воїни, — відповів Улзій. — Якщо почнеться справжня війна, їм тільки видай рушницю, і вони вже готові йти в бій. Однак сьогодні ти справді одним махом двох зайців убив — точніше, і вовків убив, і провів військову підготовку. Тож можеш написати відразу цілих дві доповіді, начальство обов’язково буде задоволене.
Молоді інтелігенти зібралися навколо вовчих опудал Ченя і Яна. Погладжуючи вовче хутро, вони, вочевидь, заздрили. Ван Цзюньлі сказав:
— Завдяки цьому дикому собаці з вашої юрти, молоді інтелігенти цього разу не осоромилися. Інакше на нас дивилися б, як на рядових прислужників монгольської кінноти.
— Ще з давнини ми, ханьці, за військовим мистецтвом і сміливістю не могли дорівнятися кочовикам, тож нам не завадило б і повчитися в людей. А бути рядовим прислужником у скотаря, щоб на практиці повчитися мисливства війни, — така можливість теж не часто випаде.
Ван Цзюньлі презирливо зауважив:
— Хоча кочовики часто й господарювали на Великій рівнині і двічі завойовували весь Китай, однак, зрештою ж, були підкорені прогресивною китайською культурою? Хоча одне покоління степовиків і виявилося улюбленцем Неба, однак насправді вони тільки й могли, що «натягати тятиву й стріляти в беркутів»,[79] а крім військового мистецтва, нічим більше похвалитися не могли.
79
Рядок із вірша Мао Цзедуна про Чингісхана, у якому є натяк на те, що, крім уміння воювати, монголи не мали інших необхідних вмінь, щоб керувати державою. Вважається, що цей вірш можна прочитати як вияв неповаги з боку Мао Цзедуна до попередніх авторитетів і амбіцію їх перевершити.