Декілька молодих інтелігентів і мисливців у натовпі з радістю погодилися спробувати. Бао Шуньґуй гучно заявив:
— Тепер я оголошу свій план, і щоб його виконати, нам не знадобиться багато зусиль. Зараз ми всі оточимо очерет, потім підпалимо його і викуримо таким чином звідти вовків, а потім перестріляємо їх з рушниць, не шкодуючи патронів.
Почувши про підпал, мисливці й скотарі злякалися. У степу випал — це велике табу, і мисливці наважуються розпалювати тут тільки невеликі багаття, ніколи не влаштовуючи великий вогонь. Тому в натовпі відразу ж спалахнула суперечка. Біліґ сказав:
— Підпал степу — це порушення небесного порядку. Якщо ми будемо задимлювати обличчя Тенґера, то чи він виявлятиме до нас добрий його вираз? Якщо ми зафарбуємо в чорне річкову воду, то чи дух води буде давати нашій худобі напитися? Шамани й лами ніколи не дозволяли підпалювати степ. І з давніх давен так повелося, що монгольські хани вбивали всю родину того, хто підпалював степ. Зараз згідно з державною політикою також не можна підпалювати степ.
Обличчя Ґасмаа аж напнулося й почервоніло від гніву, коли вона висловлювала свою думку:
— Вогонь — це ж велика біда для степу. Зазвичай ми лупцюємо дітей до червоних сідниць, коли вони граються з вогнем, а цього разу раптом дорослі вирішили велике вогнище влаштувати! А якщо потім моя дитина, граючись з вогнем, підпалить степ і скаже, що це вона в представника Бао навчилася, хто буде за це відповідати?
Гнів Лхамжава напнув його грубу волячу шию, й він аж прокричав:
— У давнину тільки ханьські солдати й могли підпалити степ. Це був найбільш жорстокий їхній чин. А сьогодні ханьці вже на таке не наважуються, так монголи вирішили повести перед? Представнику Бао, ти ж монгол, еге ж?
— Зараз ще сніг не зійшов, тож запобігти поширенню вогню буде нелегко, — додав Санж. — Якщо почати зараз палити степ, потім лиха не оберемося. До того ж вогонь швидко перекинеться на хутро вовків, і їхні шкури вже будуть нічого не варті.
— Так, — погодився з ним Саацерен, — палити вовків — то збиткова справа. Якщо всіх вовків випалити, то в голодні роки хто буде звільняти степ від падла худоби? А якщо не прибирати його, то сморід стоятиме аж до неба, ще й зараза якась пошириться, тож тоді людям буде ніяк тут і жити. І ще, якщо винищити вовків, то хіба ховрахи й зайці не вириють тоді з-під трави Гобі?[83]
Чжан Цзіюань сказав:
— Поки ми, троє конопасів, тут полюємо на вовків, наш табун залишається в горах уже цілу добу, тож якщо зараз не повернутися, вовчі зграї можуть обійти нас і відрізати нам зворотний шлях. Я повинен чимшвидше повертатися до табуна, інакше, якщо щось станеться, я не буду нести відповідальності.
— Тихо! Тихо! — скомандував Бао Шуньґуй. — Нікому не дозволено повертатися! Ми вбиваємо вовків для того, щоб вони не шкодили народу і для того, щоб охороняти державне майно. А найкращий спосіб охорони — це винищити вовків до останку, тоді вони не зможуть відрізати нам зворотній шлях. Ми вбиваємо вовків не лише заради того, щоб здобути їхні шкури, і навіть обпалена вовча шкура є військовим трофеєм. Я хочу скласти ще одну гору вовчих трупів і зробити ще декілька фотографій, щоб показати керівництву наші величезні військові досягнення… Хто не підкориться наказу, того я відправлю на перевиховання! Вирушаймо всі разом!
— Ти хочеш — вирушай, а я сказав не піду, значить — не піду! — різким голосом вигукнув Лхамжав, скипівши так, що його очі аж округлилися, сповнившись гніву. — Я повинен повертатися до табуна!
За ним і інші конопаси почали по черзі розвертати коней і вигукувати: «Повертаймося! Повертаймося!» Батіг Бао Шуньґуя просвистів у повітрі, і він прокричав:
— Хто наважиться залишити поле бою й дезертирувати, того я звільню з посади конопаса! Ще й зроблю так, щоб ви потім не знайшли собі роботи!
Старий Біліґ подивився на Улзія після чого, безнадійно махнувши рукою, сказав:
— Не варто більше сперечатися! Я — голова нинішніх ловів, тож буде так, як я скажу: нехай по одному конопасові від кожного табуна повертаються на свої робочі місця, до своїх табунів, а решта — підемо з представником Бао. Це — остаточне рішення!
— Тоді я повертаюся до табуна, — сказав Лхамжав до Чжана Цзіюаня. — А ти після завершення справи їдь додому й відпочинь пару днів.
Сказавши це, він швидко помчав до табуна, прихопивши з собою ще з десяток конопасів із цієї бригади й інших.
Вершники з собаками перейшли за Бао Шуньґуєм гірський хребет і спустилися до моря сухого очерету, що, мов біле золото, розливалося біля його підніжжя. Навколо цього моря скрізь виднілися залишки сліпучо-білого снігу. Ван Цзюньлі й ще п’ятеро-шестеро молодих інтелігентів скупчились навколо Бао Шуньґуя, доводячи, що це — ідеальне місце для підпалу. На Вана Цзюньлі навіть найшло натхнення, й він виголосив такий вірш: «Якщо хочеш здолати вовка — необхідно вдатися до підпалу. Все вже готове, не проґавимо ж західний вітер».