— А вся бригада піде за тобою? — спитав Улзій, відкусивши шматок від рулета, який щойно спорудив, закрутивши в пластинку м’яса декілька стебельців дикої цибулі.
— Дзерени й вовки вже прийшли, а люди не прийдуть? Якби трава була поганою — дзерени б не прийшли. Якби дзеренів було небагато — вовки б не прийшли. Завтра я зберу в себе вдома засідання бригадного керівництва й пригощу всіх баоцзами з м’яса того дзерена, якого ми сьогодні з собою заберемо. А коли вони дізнаються, що тут ще й гарна вода, проточна, вони почнуть сваритися між собою, чия група першою сюди прийде. Адже на літньому пасовищі не тільки трава має бути гарною, а ще й вода. Улітку найбільше слід боятися стоячої води й боліт, адже коли води мало і вона брудна, худоба може захворіти, п’ючи її. Крім того, худоба нагулює влітку лій завдяки воді, а якщо вода погана, звідки тоді візьметься лій?
— Якщо хтось буде проти, тоді я ще раз приїду сюди і візьму його з собою, нехай самі все побачать, — сказав Улзій.
— Це не знадобиться, — розсміявся Старий, — адже я у них голова, тож якщо я піду сюди, то й вони всі підуть за мною. Адже якщо підеш за ватажком, ніколи не будеш у збитках. — Потім, подивившись на Ченя, він запитав: — От ти стільки разів ходив за мною, і що — хоч раз зазнав збитків?
— За Батьком — як за вовчим ватажком, завжди отримаєш щось смачне! — розсміявся Чень. — Ян Ке й інші сперечаються за право піти кудись із вами!
— Ну тоді вирішено! — сказав Улзій. — Я повернуся до Комітету й зберу засідання, щоб спланувати кочівлю. Останнім часом зверху дають такі завдання, що мені незабаром ніяк буде дихати, а якщо ми освоїмо це нове пасовище, то нам буде полегшення років на чотири-п’ять.
— А коли ці роки пройдуть, ми знайдемо на нашому підприємстві ще дикі пасовища для освоєння? — спитав Чень Чжень.
— Ні, — сказав Улзій і його погляд потьмянів, — на півночі — вже кордон, на заході й півдні — інші скотгоспи. У північно-східному напрямку гори дуже стрімкі й здебільшого кам’янисті, я їздив туди двічі, але годящих для пасовища земель не знайшов.
— Що ж ми будемо потім робити? — спитав Чень.
— Доведеться тільки регулювати поголів’я худоби, підвищувати якість. Наприклад, розводити «удосконалених» уйгурських овець.
Вони дають вовни вдвічі більше, ніж місцеві, й кращої якості, крім того, вона й дорожча втричі за місцеву: один цзінь[103] вовни наших овець коштує трохи більше юаня, а уйгурських овець — більше чотирьох юанів! От і порахуй, яка тут різниця! А вовна ж є основним джерелом прибутку для нашого підприємства!
Коли ж Чень Чжень схвально відгукнувся на такий гарний вихід із ситуації, Улзій, все одно сумно зітхнувши, сказав:
— Китайців багато, тож я боюся, що через декілька років пасовищ у нашому підприємстві все одно не вистачатиме. А коли нинішні старі кадри вийдуть на пенсію, я взагалі не знаю, що ви далі робитимете!
Старий Біліґ сказав, дивлячись прямо на Улзія:
— Ти повинен частіше доповідати начальству про те, що не слід далі тиснути на скотарів нормами й показниками, інакше незабаром небо пожовтіє й земля перекинеться, а піски поховають людей.
— А хто мене буде слухати? — покачав головою Улзій. — Нині влада в руках у хліборобів, адже в їхніх кадрів рівень освіти вищий, ніж у кадрів із скотарських районів, і китайською вони говорять краще. Крім того, останнім часом наші кадри більше переймаються тим, щоб убити найбільше вовків і мати найбільше худоби, тому й вислужуються набагато швидше, хоча нічого не тямлять у законах степу.
Коні наїлися досхочу, витягли шиї, заплющили очі й задрімали. Повернувся Ерлан — увесь мокрий і з закривавленою мордою, живіт у нього був мов бочка. Він зупинився за десяток кроків від людей і став непорушно. Бар, схоже, зрозумів, що вчинив цей собака, тому витріщився на нього із сумнівом і заздрістю, а за мить вони вже кинулися душити один одного, тож Ченю і Старому Біліґу ледве вдалося їх розняти.
Улзій знову повів їх двох за собою оглядати ледь не половину всієї улоговини; в той же час він радився з Біліґом, як краще розташувати табором всі чотири групи його бригади. Чень Чжень усю дорогу невситимо милувався чарівними пейзажами, що відкривались у нього перед очима, і ніяк не міг вирішити — це він потрапив до Едему серед степу чи до степу серед Едему? Він не хотів звідси їхати.
Повернувшись на місце, де розводили ватру, вони приступили до зв’язаного барана — убили, оббілували його й обрізали м’ясо.