Чжан Цзіюань почав чухати лошаті шию і водночас обережно виймати одну свою ногу зі стремена, щоб, скориставшись можливістю, поки лоша відволіклося, одним махом спритно зіскочити на землю. Це так налякало лоша, що воно почало хвицятися й ледь не скинуло сідло на землю. Чжан поспішив затягнути вуздечку й притиснути голову коня до його тіла, йому довелося витратити чимало зусиль і часу, щоб уникнути задніх копит лошати. Нарешті йому вдалося прив’язати коня до колеса воза. Стригунець гарячкувато борсався з вуздечкою, аж віз почав гудіти від його ударів.
Чень Чжень і Ян Ке з полегшенням зітхнули. Ян Ке сказав:
— Ну ти, хлопче, й ризикуєш! Навіть такого дикого коня наважився осідлати?
— Сьогодні вранці він мене скинув, ще й дав копитом по голові, — розповів Чжан Цзіюань, потираючи чоло, — влучив просто в чоло, я аж знепритомнів, ще добре, що Бат був поруч. Я двічі намагався його осідлати, ще коли трави не було в степу, однак тоді зовсім не міг його втримати, потім ще двічі змушував його стати під вуздечку й він, вважай, підкорився. Хто ж міг подумати, що, наївшись свіжої зелені за весну й нагулявши жирку, він знову стане неслухняним. Це добре, що він ще малий і копита в нього не заокруглились, тож він не перебив мені перенісся. Якби це був великий кінь, мені б там і кінець був. Але він — гарний коник, за два-три роки він стане знаменитим конем. В Орхоні ж усі хочуть мати гарних коней, але якщо не ризикувати життям, то як їх здобути?
— Але ти ж усе частіше змушуєш нас хвилюватися за тебе! От коли ти і коня зможеш осідлати, і без бинтів обійдешся, тоді будемо вважати, що ти вивчився! — сказав Чень Чжень.
— Це ще років зо два потрібно. Але цієї весни я підкорив аж шість стригунців поспіль, і всі — гарні коні, тож тепер, коли зберетесь на далеке полювання й вам бракуватиме коней — приходьте до мене. Я також хочу поміняти вам ваших нинішніх коней.
— Я бачу, ти чим сміливішим стаєш, тим гучніші заяви робиш, — розсміявся Ян Ке. — Однак надкушена іншою людиною пампушка — несмачна, тож якщо я схочу замінити собі коня, я сам собі його об’їжджу. Проте — уже, мабуть, наступного року, оскільки нині ми повинні доглядати за Вовчиком, і в нас немає часу приборкувати стригунців.
— Я бачу, ви двоє дедалі більше набираєтеся вовчої природи, — також сміючись, сказав Чень. — От правду кажуть: торкнеш цинобру й сам станеш червоним, а поряд із вовком — хоробрим![119]
Табун напився і почав помалу переміщуватися на луку під квадратним схилом просто перед юртою Ченя. Чжан Цзіюань сказав:
— Тут у вас — чудовий спостережний майданчик! З цієї «командної висоти» можна одним поглядом охопити усе поле, тому, ніж десять разів вам розповідати, краще один раз показати. Раніше, на великій бригаді не дозволяли табунам підходити близько до табору, тож у вас ніколи не було такої можливості, але за деякий час ви дізнаєтеся, що таке монгольський кінь.
Територія нового пасовища була дуже широкою, тут було вдосталь трави й води і поки що випасалась тільки худоба однієї великої бригади, тому, як виняток, на бригаді дозволили табунам, після того, як вони нап’ються води, ненадовго залишатися на пасовищах, призначених для корів і овець. Оскільки ніхто їх не проганяв криками, коні зупинилися й, нахиливши голови, почали скубти траву.
Погляди Ченя і Яна привернули високі, дебелі й справні жеребці. Вони майже повністю злиняли, тому вилискували своєю шерсткою на сонці ще яскравіше, ніж атлас на монгольському національному халаті. Коли жеребці починали рухатися, потужні м’язи під їхньої атласною шкірою починали перекочуватися, й було схоже, ніби це карасі плавають у воді. Жеребці найбільше вирізняються з-поміж звичайних коней у табуні своїми левиними гривами, що закривають їм очі, всю шию, груди й передні ноги. Найдовшою чуприна в них виростає у місці з'єднання шиї й плечей — тут вона може сягати нижче коліна, аж до копит і навіть волочитися по землі. Коли вони опускають голову, щоб поскубти траву, грива спадає долу, закриваючи половину тіла, й вони стають схожими на демонів з розкиданим по плечах волоссям, але без голови і без облич. Коли вони мчать, задерши голови, їхні гриви летять за вітром, мов важкі військові прапори відбірної степової кінноти, що мають загрозливу силу і змушують ворогів тремтіти при одному своєму вигляді. Характер у жеребців лютий і запальний, тож у степу ніхто не наважується їх приборкувати, сідлати чи їздити на таких гарячкуватих конях. У степу жеребці виконують дві функції: запліднення й охорони кінських родів у табуні. Вони мають високе почуття обов'язку перед родом і заради нього здатні йти на ризик, тому і є найбільш лютими і впертими. Якщо племінних биків, які після запліднення відразу тікають, усі вважають ледарями, то жеребці в монгольському степу є «справжніми чоловіками».
119
Тут у зміненому вигляді подається прислів’я, що відповідає українському «з ким поведешся, від того й наберешся».