А коли Чень Чжень і Ян Ке, не знаючи відповіді, перезирнулися й похитали головами, Чжан із певним самовдоволенням продовжив:
— Я думав над цим дуже довго, і, як я здогадуюсь, первісні люди спочатку знайшли спосіб упіймати маленьке дике лоша, поранене вовками, спочатку вилікували його рану, а потім поступово виростили його. Однак примусити до їзди його вони могли, тільки поки лоша було маленьким, а коли воно виросло, то вже не давало сідати на нього верхи, тож коли лоша ставало дорослим жеребцем, ніхто не наважувався на ньому їздити. Потім вони знову вигадували спосіб упіймати ще одне поранене вовками лоша, й пробували ще раз. Важко сказати, скільки так змінилося поколінь, аж, може, одного разу їм трапилося дворічне лоша, якому вовк відкусив яєчка, але воно вижило і згодом, коли виросло, дозволило себе об’їздити… Так вони отримали підказку. У будь-якому випадку, сам процес приборкування диких коней первісними степовиками був надзвичайно складним і тривалим. Невідомо, скільки степовиків скалічилися чи розбилися на смерть, поки нарешті приручили диких тварин. Це справді був грандіозний крок в історії розвитку людства, причому він був зроблений набагато раніше, ніж китайські «великі чотири відкриття»,[120] і був значно важливішим за них. Якби не було коней, то давнє життя людства просто важко було б уявити! Це було б жахливіше, ніж уявити сучасність без машин, потягів і танків! Тому внесок, який зробили степовики в скарбницю розвитку всього людства, важко переоцінити.
— Цілком з тобою згоден! — перебив його схвильований Чень Чжень. — Приборкати дикого коня степовикам було набагато важче, ніж давнім селянам окультурити дикий рис. Принаймні дикий рис не міг утекти, не хвицявся, не бив людину копитами по голові і не тягав її по землі до смерті. Окультурення диких рослин — це здебільшого мирне заняття, а от одомашнення диких коней і биків — це боротьба, що потребувала поту й крові. Причому хлібороби до сих пір використовують грандіозні плоди, здобуті кочовиками.
— Кочовики справді непрості! — сказав Ян Ке. — Вони і на боротьбу наважуються, і працелюбні та охочі до навчання. І хоча рівень розвитку кочових цивілізацій не такий високий, як у хліборобів, однак якщо одного разу вони опиняться в належних умовах для розвитку, то помчать, мов дикий кінь, з іще більшою швидкістю, ніж хлібороби. Імператори Хубілай,[121] Кансі[122] та Цяньлун,[123] вивчивши китайську культуру й засвоївши її, значно перевищили багатьох китайських імператорів, їхні досягнення були значно більшими. Шкода тільки, що вони вивчали давньокитайську культуру, а якби то була давньогрецька, давньоримська чи сучасна західна, то вони б досягли ще більшого.
— Насправді найбільш прогресивні нації в сучасному світі здебільшого є нащадками кочовиків, — зауважив Чень Чжень, — вони навіть досі зберігають деякі їхні старі звичаї: наприклад, п’ють молоко і їдять сир та біфштекси, плетуть светри і влаштовують собі газони, утримують собак, проводять кориду та змагання коней, займаються атлетикою, а також палко люблять свободу, демократичні вибори, поважають жінок тощо. Вони не тільки отримали в спадок характер кочовиків — сміливість і задерикуватість, упертість і цілеспрямованість, але й аж занадто розвинули його. Про людину кажуть, що в три роки вже видно, якою вона стане в дорослому віці, а в сім років — якою буде на старість, те ж саме можна сказати й про нації. Первісні кочовики — це дитинство західних народів, нині ми маємо змогу спостерігати за первісними кочовиками, і це те саме, якими б ми побачили західні народи у «трирічному» чи «семирічному» віці. Це — ніби додатковий урок для нас, завдяки якому ми можемо глибше зрозуміти, чому західні народи згодом здобули перевагу. Передові західні технології насправді нескладно опанувати — от уже й китайський супутник злетів у небо, однак набагато важче засвоїти характер європейських націй і дух боротьби й прагнення до прогресу, дух сміливості й ризику, що є в них у крові. Лу Сюнь давно помітив, що в китайців є проблеми з національним характером…
— З тих пір, як я став конопасом, — сказав Чжан Цзіюань, — найбільше враження на мене справила різниця в характері між ханьцями й монголами. Раніше в школі я майже в усьому був найкращим, однак коли прибув у степ, почуваюся слабким, мов кошеня. Я понад усе хотів зробитися сильним, однак згодом помітив, що в нас ніби є якийсь вроджений недолік…
120
«Чотири великих відкриття» — компас, папір, книгодрукування й порох. Вважається, що першими їх винайшли саме китайці.
123