Юрта наповнилася запахами різних страв і диму від сала на розпеченій сковороді. Усі шестеро наїлися донесхочу й тільки тоді відсунули свої миски й палички. На цей бенкет пішло більше половини відра яєць дикої качки.
Ґасмаа заспішила повертатися, оскільки щойно після переїзду в неї було багато всякої хатньої роботи. Після смачної відрижки, вона, сміючись, сказала:
— Ви тільки Батькові не кажіть про сьогоднішнє, а за декілька днів приходьте до нас, я вас пригощу рисовою кашею на молоці з пінкою.
Ґао Цзяньчжун сказав до Баяра:
— Завтра обов’язково поведеш мене шукати качині яйця.
Чень Чжень наздогнав Бара й обережно заштовхнув йому в рот великий шматок омлету. Однак Бар спочатку виплюнув омлет на траву, обдивився його, обнюхав, облизав і, тільки переконавшись, що це смачна річ, яку щойно їла господиня, прояснів на морді й підхопив шматок у пащу та почав повільно ковтати, смакуючи його. При цьому він не забув помахати Ченю хвостом на знак подяки.
Коли всі розійшлися, Чень Чжень, який не забував про свого Вовчика, побіг поглянути на нього.
Однак Вовчик раптом зник. Чень укрився холодним потом і кинувся до місця, де той був прив’язаний, коли помітив, що він лежить, розтягнувшись і притиснувши підборіддя до землі, сховавшись, таким чином, у високій траві. Напевне, двоє чужих людей і ціла зграя чужих собак щойно налякали його. Очевидно, Вовчик мав вроджену здібність ховатися. Побачивши його, Чень Чжень нарешті з полегшенням зітхнув. Вовчик же, піднявши голову й побачивши, що незнайомі люди й собаки зникли, підстрибнув, почав обнюхувати з усіх боків Ченя, від якого йшов густий запах смажених яєць і сала, й без упину облизував ще масні його руки.
Чень Чжень обернувся й побіг до юрти, попросив у Ґао Цзяньчжуна шість-сім розбитих качиних яєць, додав трохи козиного сала і зробив останню порцію омлету для Вовчика й собак. Хоча вони із цього все одно не наїлися б, він вирішив неодмінно дати їм скуштувати. Собаки в степу іноді навіть більше полюбляють якісь додаткові ласощі, ніж свою основну їжу, до того ж підгодовувати їх ласощами — гарний спосіб для людини заприязнитися з ними. Підсмаживши омлет, Чень розділив його на чотири великих шматки й три маленьких: великі призначалися для трьох великих собак і Вовчика, а маленькі — для трьох цуценят. Собаки все ще сиділи під дверима юрти, не наважуючись відходити. Чень Чжень спочатку сховав шматок, який призначався для Вовчика, потім присів на вході й лопаткою для золи злегка постукав по чолі, мов по дерев’яній рибі,[128] кожного собаку, щоб вони не вихоплювали один в одного їжу, а вишикувалися в чергу. Після цього він узяв найбільший шматок омлету й віддав його Ерлану, той затис їжу в пащі й помахав хвостом трохи сильніше від звичайного.
Чень Чжень зачекав, поки собаки, задоволені, побіжать гуляти на моріжок, а також поки омлет повністю вичахне, тоді поклав шматок для Вовчика в його миску й поніс йому. Ян Ке, Чжан Цзіюань та Ґао Цзяньчжун пішли слідом за ним, оскільки також хотіли подивитись, чи їстиме Вовчик омлет з яєць дикої качки, адже ще ніколи раніше степові вовки не були помічені за поїданням таких речей. Чень прокричав:
— Вовчику, Вовчику, їсти!
Коли миска з їжею опинилась у «вовчому колі», Вовчик накинувся на неї, мов голодний вовк на ягня, і за один раз закусив шматок омлету, просотаний запахом козиного сала, та проковтнув його менше, ніж за секунду.
Хлопці розчарувалися. Чжан Цзіюань сказав:
— Бідолахи ці вовки! Щасливі вже з того, що можуть закинути щось собі в живіт. У вовчому словнику, напевне, немає такого слова, як «смакувати».
— Тільки даремно перевели гарні качині яйця, — з болем у серці зауважив Ґао Цзяньчжун.
— Ну, можливо, у вовків смакові рецептори розташовані в шлунку, — зауважив Чень, рятуючи ситуацію від подальших глузувань.
Троє хлопців на це розсміялися.
Чень Чжень залишився в юрті, прибирати її після переїзду. Інші троє хлопців приготувалися їхати до своїх робочих місць — до табуна, череди й отари. Чень сказав до Чжана Цзіюаня:
— Гей, може, мені затиснути коневі вуха, щоб допомогти тобі сісти?
— Ні, цього непотрібно, — відповів той. — Ще не об’їжджений кінь — розумний: тільки-но він побачить, що я збираюся повертатися до табуна, він не буде брикатися.
— А як ти міняєш коней, поки їздиш на цьому малому? — спитав Чень. — Він може наздогнати твого старого коня?