— Конопас обов’язково має одного-двох вірних коней, варто їх тільки покликати або постукати по їхньому заду руків’ям батога, як вони зупиняться, тож їх непотрібно наздоганяти чи ловити арканом. Конопасу без таких коней було б дуже скрутно — коли він один у табуні, а якийсь гарячий кінь раптом надумає скинути його на землю, то він ніяк не зможе наздогнати табун, і той втече. Узимку так можна й на смерть замерзнути в горах.
Чжан Цзіюань узяв собі на заміну випраний одяг, ще позичив у Ченя «Морського вовка» Джека Лондона і вийшов з юрти.
Він справді без проблем сів на коня, також вдало змінив його в табуні, після чого погнав коней у напрямку великих гір на південному заході.
21
У 429 році Тоба Тао (імператор династії Вей Тай-у-ді. — Цзян Жун) вирішив виступити в похід проти монгольського племені жуанжуанів зі Східної Ґобі у відповідь на їхні вторгнення. Дехто з його радників попередив його, що китайці з імперії Південних династій (Нанкін) можуть скористатися цією можливістю, щоб зв’язати руки його воїнам, на що імператор відповів дуже просто: «У китайців — піхота, а в мене — кіннота. Хіба зможе стадо телят перемогти вовків?»
Чень Чжень побачив, що декілька передніх отар по черзі повертаються з берега озера, тож пішов завернути їх та повільно підігнати назад, на берег. Побачивши, що вівці вже кудись зрушили, він спочатку сам поїхав верхи на берег. На північно-західному березі озера прорубали смугу очерету і там зусиллями людей виникла штучна піщана коса, по якій худобі було зручно підійти до води напитися. Тепер там був табун коней, що вже напилися, але продовжували відпочивати у воді із закритими очима, не бажаючи виходити на берег. Дикі качки та інше птаство бавилися на воді озера, а якісь маленькі гарненькі пташки навіть наважилися гратися прямо біля кінських ніг і з дуже пихатим виглядом пропливати під кінськими животами. Коні приязно спостерігали за малечею й навіть не ворушили хвостами, щоб розігнати їх. Тільки лебеді не бажали заприязнитися з кіньми. Вони трималися подалі від скаламученої кіньми води, у самому серці озера, й повільно плавали в гущі очерету і в плавнях на протилежному боці озера.
Раптом на схилі біля озера пролунав вражаючий овечий крик — це Ченева отара великих овець почула запах озерної води. Влітку овець напували раз на два дні. Тепер спраглі за два дні вівці почали разом мекати й безладно волати та з усією швидкістю кинулися до води, здіймаючи за собою піщану куряву. Люди й худоба не пробули на новому пасовищі ще й десяти днів, а величезний моріжок поряд із озером уже був стоптаний в пісок копитами корів, овець і коней. Вівці кинулися в озеро й, витягнувши голови, почали скажено хлебтати воду, стоячи поряд із ногами коней і під їхніми животами.
Щойно вони напилися й вийшли на берег, як звідти почувся ще один пронизливий крик іншої отари і здійнялася ще густіша жовта курява.
З одного боку похилого схилу на відстані двох лі від озера вже були напнуті три-чотири намети будівельників, і декілька десятків людей рили там рівчак. Бао Шуньґуй командував ними. Йшло будівництво дезінфекційного басейну для овець, складу овечої вовни й будинку для тимчасового комітету скотгоспу. Чень Чжень бачив, як декілька будівельників та їхні родичі риють рівчаки, копають землю й розбивають городи. А на гірських схилах удалині будівельники уже вирили величезний кам'яний рівчак і брали звідти каміння та великими машинами перевозили його на місце будівництва. Ченю не хотілося дивитись на чиряки, що з'явилися на тілі незайманого степу, тому він швидше погнав овець на північний захід.
Отари перейшли один з гірських гребнів і вийшли на моріжок в улоговині. Старий Біліґ вимагав від кожної бригади, щоб не дозволяли отарам повністю вигризати траву в улоговинах і, оскільки влітку дні довгі, відганяли отари якомога далі, тоді можна буде протриматися тут аж до кінця літа чи початку осені, не відкочовуючи. Він розрахував, що худоба, пройшовшись кілька разів по моріжкам в улоговині й поза нею, стримає скажений ріст трави й утопче занадто пухку землю, тоді можна буде попередити загрозу появи комариних зграй. Ченева отара розсипалась півколом у вигляді півмісяця й почала поволі просуватися до гірських схилів на заході.
У сонячному промінні ягнята, яких було близько тисячі, виглядали такими білими, мов ціле поле білих хризантем у повному цвіту, і на зеленому трав'яному схилі відразу впадало у вічі. Кучері на руні ягнят уже почали розпускатися, а оскільки ягнята мали змогу їсти і молоко, і свіжу ніжну травичку, їхні курдюки почали дуже швидко рости і в декого вже незабаром мали зрівнятися зі схудлими за час годування курдюками матерів. Увесь схил був усіяний жовтими квітами дикого лілейнику, які щойно розпустилися, тож поки Чень сидів тут на траві, у нього аж пожовтіло в очах. Лілій було безліч, вони піднімалися на стовбурах на висоту з півметра, і їхні великі квітки пишалися на верхівках стовбурів, мов жовті труби, а з розвилок гілочок на стовбурі визирали важкі, схожі на продовгуватий ворс пензлика, бутони, готові ось-ось розкритись. Чень Чжень сидів у заростях дикого лілейнику й цвітної капусти й почувався ніби на городі, засіяному рапсом, десь на півдні від Янцзи. Він і подумати не міг, що дикий лілейник на незайманому пасовищі набагато більший за штучно вирощені лілії, і його найбільші бутони можуть сягати розмірів кулькової ручки!
129
У російському перекладі «Імперії степів» Р. Ґруссе цитату в такому вигляді не було віднайдено.