— Щоразу, коли я їду до Комітету пасовища, Відділ охорони здоров’я дає мені тільки три-чотири ампули з вакциною проти сказу, дві я вже використав, коли робітників покусали собаки скотарів, тож тепер доведеться в таку спеку знову їхати до Комітету.
Однак Чень почав умовляти його, причому він навіть не пам’ятав, що він казав, оскільки голова в нього була забита тим, як уберегти Вовчика. Отже, Вовчик нарешті вкусив людину, а степові правила в цьому випадку найвищою мірою суворі — якщо собака вкусить вівцю, її відразу ж уб’ють, а якщо вкусить людину, тим більше має вмерти просто на місці, тож Вовчику, який укусив людину, не буде жодних послаблень. Утримувати вовка — вже само по собі великий непослух, а якщо він тепер ще й свої зуби пускатиме в хід, то прийшов йому кінець. Чень Чжень сів на коня й, забувши всі хвилювання про рану, всю дорогу ляскав себе по голові, бажаючи, щоб у мозку виділилось трохи більше сірої речовини й він вигадав спосіб уберегти Вовчика.
Коли він повернувся додому, то застав Яна Ке й Ґао Цзяньчжуна за суперечкою про те, що зробити з цим вовком, який почав кусати людей. Ґао Цзяньчжун голосно казав:
— Ну й Вовчик! Якщо він навіть Ченя наважився вкусити, то хто ж тепер зможе уникнути його зубів? Потрібно його вбити! Раптом він знову почне кусати людей, що ми тоді будемо робити? А коли ми переїдемо на осіннє пасовище, то між загонами буде відстань у п’ятдесят-сімдесят лі, тоді й уколу не зробиш, а вовчий сказ ще страшніший, ніж собачий, тож якщо людина заразиться через його зуби — це може коштувати їй життя!
Ян Ке стиха сказав:
— Я боюся, що Комітет більше не дасть нам із Ченем вакцини проти сказу. Її взагалі мало й використовується вона, щоб попередити сказ від випадкових укусів вовків чи собак, хто ж нею буде забезпечувати людей, які утримують вовка? Я пропоную… На мою думку, краще швидше відпустити його, адже якщо не зробити цього зараз, то з бригади пришлють людину, яка його вб’є.
— Цей вовк укусив людину, а ти хочеш його випустити! — здивувався Ґао Цзяньчжун. — Видно, ти ще хитріший за пана Дунґо![157] Тут не все так просто!
У цей момент у Ченя раптом усе проясніло в голові. Стиснувши зуби, він сказав:
— Я вже все продумав, його не можна ані вбити, ані відпустити. Якщо вбити Вовчика, то вийде, що я даром терпів його укуси і дарма витратив стільки своїх сил за ці дні. А якщо відпустити його, він, можливо, не виживе на волі й це буде те саме, що й убити його. Адже навіть якщо Вовчик зможе безпечно повернутись до вовчої зграї, її вожаки можуть прийняти його за чужака або за «вовчого шпигуна», хіба ж він тоді залишиться живим?
— Що ж тоді нам робити? — запитав Ян Ке із темним, як хмара, обличчям.
— Єдиним виходом зараз, — сказав Чень, — є зробити Вовчику операцію на зубах — відкусити лещатами гострі кінчики на його іклах. Адже найбільшої шкоди завдає їхня гострота. Якщо ж позбавити вовчі зуби їхньої гостроти, то «тупим ножем» кусати людину — крові не побачиш і уколи не потрібно буде робити… Ми ж надалі будемо годувати вовка різаним на шматочки м’ясом.
Ян Ке, похитавши головою, сказав:
— Це, звичайно ж, дієвий спосіб, однак він дорівнює тому, щоб убити Вовчика. Як же зможе жити в степу вовк, позбавлений своїх гострих зубів?
— Однак іншого виходу в мене немає, — сказав, похиливши голову, Чень. — У будь-якому разі я не вважаю, що потрібно кидати все на півдорозі, тільки через те, що мене один раз укусив вовк. Крім того, може гострі кінчики на його зубах згодом знову відростуть? Тож усе-таки позбавимо його жала.
Ґао Цзяньжун уїдливо зауважив:
— Наважишся з пащі тигра виривати зуби? Цей вовк неодмінно ще раз тебе вкусить!
Наступного дня вранці, перш ніж виганяти отару, Чень Чжень і Ян Ке разом узялись робити Вовчику «операцію». Вони спочатку нагодували його, щоб він був у доброзичливому настрої, а потім Ян Ке узяв голову Вовчика обома руками за потилицю й двома великими пальцями розкрив його пащу ближче до щік. Вовчик зовсім не противився цьому, адже він давно звик до витівок цих двох хлопців і вважав їх звичайною справою, навіть ставився до них, як до чудової розваги. Хлопці ретельно обстежили пащу Вовчика, повернувши її навпроти сонця: таким чином зуби Вовчика просвічувались наскрізь і можна було побачити порожнину всередині. На щастя, порожнина з нервом у вовчому зубі доходила лише до його половини, тож якщо «відкусити» гострі кінчики, можна не зруйнувати внутрішніх тканин зуба, і тоді Вовчик не відчує болю. Таким чином можна вберегти Вовчикові ікла, і, можливо, невдовзі він знову зможе відчути на язиці гострі кінчики своїх зубів.