Раптом з найбільш північних юрт долинули два постріли. У Ченя тьохнуло серце — вовчі зграї нарешті знову знайшли можливість для битви, знайшли шпарину, крізь яку пролізли, і це після стількох укусів комарів, які просто важко уявити! Чень глибоко зітхнув, не знаючи, на чию голову цього разу звалилась біда. Він також і відчув потаємну радість, вбачаючи користь від зачарування вовками — чим глибше розумієш степових вовків, тим більше не зможеш «з необережності втратити Цзінчжоу».[163]
Невдовзі до степу знову повернулась тиша. Ближче до ранку випали роса й туман, краплини води змочили крильця комарів, і ті нарешті не могли рухатись. Дим поступово зник, але собаки ще не дозволяли собі розслабитись і пішли патрулювати північно-західний бік отари. Чень розмірковував так, що ближче до часу, коли жінки вийдуть доїти корів, вовча зграя відступить. Чень натягнув збоку на голову тонкий шкіряний плащ зістриженою вовною назовні й спокійно заснув. За цілий день і цілу ніч це був єдиний час, коли він міг нормально поспати, — приблизно чотири години.
Наступного дня Чень відбував «покарання» в горах, а коли настав вечір і час гнати овець додому, він помітив, що в його юрті нібито зустрічають гостей: на даху юрти були розтягнуті на просушку шкури двох великих баранів. Вовчик і всі собаки з великим ентузіазмом гризли свої великі порції овечих маслаків і м’яса. А коли Чень увійшов до юрти, він побачив, що на всіх полицях для мисок і на мотузках по стінах юрти сушаться смужки баранини, а на печі саме кипить казан, повний великих шматків цього м’яса.
Ян Ке розповів Ченю, що вчора вночі в родині Ердене, юрти якого поставлені на самій півночі табору, сталася пригода. Родина Ердене, так само як і родина Доржа, походить з північно-східних монголів, сюди вони переїхали ще декілька років тому. У них у родині саме з’явилась нова невістка, яку вони взяли зі свого старого місця проживання — напівселянського-напівскотарського району, тож вона ще не позбавилась звички спати аж до світанку. Уночі вона запалила кілька вогнищ, постерегла отару до півночі, а потім і заснула поряд з нею. Дим згас, а отара побігла проти вітру, і вовки, які не дрімали, за раз загризли понад 180 овець, поранених овець, правда, було небагато. На щастя, собаки здійняли ґвалт і почали шкрябатися в двері та розбудили господаря. Чоловіки помчали, прихопивши рушниці, за вівцями навздогін і пострілами розігнали вовків. Якби вони спізнились, то прибігли б інші вовки й від отари взагалі нічого б не залишилось.
Ґао Цзяньчжун іще повідомив, що Бао Шуньґуй і Біліґ були заклопотані увесь цей день тим, щоб організувати всіх людей, які залишались удома, білувати та розбирати мертвих баранів. Потім вантажівками, що розтяглись аж на півсхилу, перевезли близько 180 мертвих баранів до Комітету пасовища, щоб за дешевою ціною продати їх кадровикам, службовцям та робітникам, а решту мертвих чи поранених баранів залишили на бригаді, роздавши по декілька кожній родині, грошей за них не брали, але попросили повернути шкури. До їхньої юрти притягли двох великих баранів — одного мертвого, одного пораненого.
Ґао Цзяньчжун тепер запитував:
— Нині така спека, а в нас з’явилось стільки м’яса, як ми його з’їмо?
Однак Чень, неймовірно зрадівши, відповів:
— Як може родина, де є вовченя, жалітися, що їй дісталося багато м’яса? — і додав запитання: — А що збирається Бао Шуньґуй робити з тими переселенцями?
163
Мається на увазі класична історія про те, як відомий генерал часів Тридержав’я (220–280 pp.) Ґуань Юй утратив три наділи в місті Цзінчжоу.