— Це просто якийсь незграба, видно вкусив не там, де треба. Якби поцілив, то з такою вагою він відразу б розірвав коневі живіт, і встиг би зістрибнути й вижити. Може, йому не пощастило, і його зуби застрягли між кістками коня?
Старий Біліґ уважно обстежував труп вовка певний час, присівши біля нього, потім відхилив рукою криваву грудку вовни в нього на шиї й показав там кривавий отвір завтовшки з палець, аж молоді інтелігенти злякались. Такі криваві отвори були добре відомі всім у степу — їх завжди бачили обабіч овечих ший, що їх господарів загризли на смерть вовки, гуртом — чотири, залишені вовчими іклами мітки якраз у місцях прохромлення сонної артерії. Тож Старий сказав:
— Кінь тільки тяжко поранив цього вовка копитами, але не добив. Йому заподіяв смерть інший вовк — з тих, що наїлися конятини.
Бао Шуньґуй зло сказав:
— Вас послухати, так вовки такі підлі, ніби розбійники. І своїх же поранених вбивають!
Біліґ кинув на Бао Шуньґуя прискіпливий погляд і сказав:
— Розбійник помре, та не потрапить на Небо, а вовки після смерті здіймаються в Небо. Якщо так сталося, що кінь розчавив цьому вовкові живіт, але не забив на смерть, проте й жити далі він не зможе, то хіба смерть не є кращою від такого життя? Живим вовкам було важко дивитись на бідолаху, тож вожак і вкусив його, щоб той помер радісно і безболісно, а душа його пішла до Тенґера. Вожак учинив так не з підлости, а з добросердя і боячись, що якщо цей поранений вовк потрапить до рук людей, то зазнає від них глуму. А вовки воліють краще померти, ніж терпіти приниження, тож і вожак не хотів би бачити, як його брати чи діти зазнають приниження. Ти сам походиш з селян, от скажи мені, скільки серед вас є таких, що ладні померти, але не скоритися? А ця вовча властивість змушує заплакати кожного старого степовика, коли він про неї думає.
Помітивши на обличчі Бао Шуньґуя невдоволення, Улзій поспішив додати:
— А ти вважаєш, чому степові вовки мають таку потужну боєздатність? Зокрема, й тому, що ватажок відкрито вбиває поранених солдатів і тим самим зменшує тягар на зграю в цілому, забезпечуючи всій армії компактність, швидкість і силу. Коли зрозумієш цю особливість вовків, то будеш серйозніше оцінювати ситуацію під час сутичок із ними.
Бао Шуньґуй закивав головою, ніби щойно щось зрозумів, і сказав:
— Так, це правда. У війську для облаштування поранених працюють носії, санітари, охоронці, медсестри, лікарі, а ще потрібні машини, госпіталь — ціла низка структур! Я працював декілька років у тиловій службі, і ми тоді підрахували, що на одного пораненого як мінімум потрібно два десятки людей з персоналу, це справді — великий тягар. Під час війни весь цей гамуз дійсно зв’язує руки війську. Якщо це так, то тоді вовча зграя має бути значно мобільнішою й швидшою в діях за людське військо. Однак більшість поранених — це хоробрі воїни, і якщо їх вилікувати, вони повернуться у військо і зміцнять його кістяк. А з такої точки зору виходить, що вбивати поранених — теж зменшувати бойову силу війська.
Улзій, зітхнувши, сказав:
— Вовки мають свою правду, коли так чинять. По-перше, вони дуже плодовиті. В одному виводку зазвичай народжується сім-вісім, а то й більше десятка цуценят. І живучість у них висока. Одного року восени я бачив вовчицю з одинадцятьма вовченятами — виводком того ж року. Вони були тільки вполовину менше матері, але бігли не повільніше від неї. Молода вовчиця вже на другий рік може привести цуценят. Ось порахуйте: якщо одна корова народить теличку, то за три роки ми можемо здобутися хіба що на п’ятеро нових корів, а вовчиця якщо народить «дівчинку», то за три роки знаєте скільки вовків додасться? Гадаю, цілу дюжину. Тож вовче військо відновлюється значно швидше від людського. По-друге, вовки стають дорослими за один рік. Цієї весни народилося цуценя, а наступної весни — вже здоровий вовк, який усе вміє, що належить вовкові. Однорічний собака спроможеться хіба що зайця вловити, а однорічний вовк уже барана вполює, при цьому однорічний хлопчик, самі знаєте, ще носить штанці з розшитими холошами. Тож куди людям рівнятися до вовків? Якщо джерело походження солдатів таке потужне, то вовки й наважуються вбивати поранених. Я вважаю, вовкам і самим не подобається, що їх так багато, тому вовки і вбивають вовків. Це в них своя «політика планування народжуваності».[49] Вони силою пришвидшують «відсів» і залишають тільки добірних воїнів та відважних командирів. І виходить так, що бойовий дух степових вовків не зменшується за десятки тисяч років.
49
Тут хронологічна неточність — «політика планування народжуваності», що обмежила кількість дітей у китайських родинах до однієї, була введена Ден Сяопіном 1978 року, однак події, описані в цьому розділі, відбувалися ще за часів «культурної революції» — на межі 60—70-х років.