Предком засновника династії Юань був сивий вовк,[58] який народився за волею Неба, він зійшовся з блідо-білою оленихою,[59] і вони разом перетнули води Тенґіс та дісталися витоків річки під назвою Онон й оселилися під горою Бурхан-халдун. У них народилася дитина-людина, яку вони назвали Бата-чиган.
Бодончар (предок Чингісхана у 8-му поколінні. — Цзян Жун)… пустив коня вздовж річки Онон униз за течією. Коли він приїхав до острова Балчжун, то облаштував собі там курінь і оселився в ньому… Коли в нього не було що їсти, він відстежував, де вовки заганяли в ущелини диких тварин, підстрілював їх і розділяв здобич із вовками або підбирав те, що вовки не доїли. Таким чином він прогодував себе і свого сокола того року.
О третій ранку Чень Чжень та Ян Ке з двома великими собаками вже були на пагорбку поблизу гір Хар чулуут. Вони поводилися якомога обережніше й залишили своїх коней стриноженими надійними мотузками з бичачої шкіри в схованці позаду пагорбка. В Ерлана й Хуанхуана був надзвичайно розвинутий мисливський інстинкт, а рано-вранці потяг до мисливства повинен виявлятися найсильніше, тож обидва собаки лежали в снігу без жодного звуку і сторожко розглядалися на всі боки. Хмари не пропускали ні світла зірок, ні світла Місяця, тож укритий мороком степ був надзвичайно холодним і страшним, вони були лише вдвох на десятки лі навколо, у такій ситуації їм справді скрізь ввижалися вовки; це був час, коли вони найбільш агресивні. Гори Хар чулуут здавалися групою величезних тварин, вирізьблених з каменю й притиснутих зовсім поряд позаду, так що Чень Чжень раз по раз відчував холодок по спині й починав турбуватися про коней, залишених там. Його все більше охоплював страх за свої ризиковані дії.
І раптом з північного сходу долинуло вовче виття і розсіялося на всі чотири сторони чорного степу. За ним пішла луна, ніби хтось грав на сопілці — її чистий звук тривав довго і розносився далеко. Останні ноти цього вию поступово зникли лише за декілька хвилин і над затихлим степом рознісся новий звук — тепер це був собачий гавкіт. Однак собаки Ченя все ще не видавали жодного звуку — напевне, вони обидва розумілися на правилах полювання: щосили гавкати потрібно, коли сторожуєш отару вночі, а коли вийшов у гори на полювання — слід мовчати. Чень Чжень просунув одну руку під пахву передньої лапи Ерлана, щоб погрітися, а другою — обійняв пса за шию. Перед виходом Ян Ке трохи погодував їх, тож вони були напівголодні, як і мають бути мисливські собаки на полюванні, адже якщо їх нагодувати досита, в них не буде бажання боротися, а зовсім голодні собаки не матимуть для цього сил. Їжа вже перетворилася в тілі собак на енергію, тож рука Ченя швидко нагрілася і він міг тепер прикрити нею холодний собачий ніс, щоб трохи його зігріти. Ерлан злегка помахав хвостом. Тільки усвідомлюючи присутність поряд цього собаки, який убивав вовків, Чень Чжень почувався трохи впевненіше.
Через те, що останні декілька діб йому довелося розриватися між різними справами, він почувався дуже стомленим. Позавчора ввечері Ян Ке пішов до молодих чабанів, з якими в нього склалися гарні відносини, переконувати їх іти разом давити цуценят, однак вони не повірили, що на Хар чулуут є вовче кубло, тому ніхто з них не погодився заради цього так рано вставати, навпаки, вони почали відмовляти їх іти туди. Однак вони вдвох були заодно й вирішили будь-що самостійно піти в гори. Тож тепер поряд з ними були лише ці два їхніх домашніх собаки, і вони почувалися самотньо й пригнічено, запал до справи минув.
Ян Ке, міцно стиснувши в обіймах Хуанхуана, стиха сказав до Ченя:
— Ех, навіть Хуанхуан трохи боїться — аж увесь тремтить. Може, він уже почув вовчий дух?..
Чень Чжень погладив Хуанхуана по голові й також стиха сказав:
— Не бійся, ось-ось розвидниться, а вдень вовки бояться людей, крім того, ми взяли з собою аркани. — І хоча тремтіння собачого тіла передалося руці Ченя, він підкреслено спокійно сказав: — Мені здається, що ми зараз схожі на шпигунів, які опинилися глибоко в тилу ворога і повинні, як то кажуть, вирвати зуб з вовчої пащі. Я вже зовсім не хочу спати.
— Боротьба з вовками — все одно, що війна: тут міряєшся силами й духом з ними, суперничаєш розумом і сміливістю. Тут доведеться задіяти всі 36 стратагем, крім хіба що використання красуні в якості принади.