— Думаю, ти недооцінюєш вовків: 36 стратагем буде недостатньо, щоб протистояти їм, — сказав Чень Чжень.
— Може, й так… От ми зараз діємо за якою стратагемою? Серед відомих 36-ти немає плану того, як шукати вовче лігво, вистежуючи вовчицю, яка повертається туди годувати цуценят. Цей підступний план вигадав Старий Біліґ, він — великий хитрун!
— Хто ж змушував вовків занапастити так багато коней? Цим вони й спонукали Старого до таких дій! Коли я цього разу пішов із ним ставити капкани, то дізнався, що він уже багато років цього не робив — адже він ніколи не мав намірів знищити всіх вовків до останку.
Небо потроху сіріло, й гори Хар чулуут вже не здавалися кам’яними звірами, а поступово відновлювались як каміння. Сонячне проміння на сході помалу пробивалося на рівнину крізь шпарини в хмарах, і видимий горизонт поступово розширювався. Люди й собаки ще міцніше втислися в сніг, а Чень Чжень оглядав усе навколо крізь підзорну трубу. Проте через густу пару над землею здавалося, що все навколо вкриває біла пелена. Він боявся, що вовчиця повернеться до лігва під прикриттям цього туману. Якщо так, то люди й собаки дарма мерзли півночі. Однак, на щастя, туман дуже швидко розсіявся й перетворився на легкий прозорий серпанок, який поволі плив над травою. Якби тут проходила тварина, вона б порушила цей серпанок і тим виказала б себе.
Раптом Хуанхуан рвучко повернув голову на захід і хутро в нього на загривку настовбурчилося, а все тіло напружилося, і він поповз у той бік. Ерлан також повернув голову на захід. Чень Чжень відразу усвідомив, що там щось є, й миттю спрямував свою трубу на галявину на заході. Там, у низині, де схил гори переходив у моріжок, стояв сухий очерет, зарості якого тяглися далі на північний схід. Вовки полюбляють такі місця — приховані й від людських очей, і від вітру, тут вони мають своє «Гаолянове шатро»,[61] з якого ведуть партизанську війну з людьми в степу. Старий Біліґ часто казав, що вовки всю зиму й весну ховаються, сплять і вовтузяться в місцях, вкритих очеретом, тому ці місця й стають місцем полювання на них для собак і людей. Можливо, Хуанхуан і Ерлан якраз почули шурхіт вовчих кроків у сухому очереті. Час і місце точно підходили, тому Чень Чжень подумав, що це, напевне, вовчиця повертається до свого лігва. Він ретельно оглядав краї очеретяних заростей, очікуючи, коли з'явиться звір. Старий казав, що очерет зазвичай росте в низинах, куди навесні стікається тала вода, тому вовки не риють там собі нір, а зазвичай роблять гнізда вище, де не сягає вода. Чень Чжень міркував так: якщо вовчиця з'явиться з очерету, значить, її лігво обов'язково буде на найближчому схилі гори.
Обидва собаки раптом увіп'ялися очима в якесь місце в очереті й не рухалися. Чень Чжень спрямував трубу в напрямку собачих поглядів, його серце скажено калатало: великий вовк, наполовину висунувшись із очерету, уважно оглядав місцевість. Обидва собаки миттю опустили голови, максимально притиснувши їх до землі. Обидві людини також максимально розпласталися на землі. Вовк уважно оглянув схил і тільки після цього вислизнув з очерету та побіг до яру в північно-східному напрямку. Чень Чжень не відривав своєї підзорної труби від звіра, який був дещо схожий на ту вовчицю, яку він бачив минулого разу. Вовк біг швидко, але із зусиллям — видно, наївся вкраденої десь баранини. Чень Чжень подумав, що якщо сьогодні не з’являться інші вовки, тоді їм нема чого боятися — вони вдвох і з двома собаками, особливо з Ерланом, цілком можуть здолати цю вовчицю.
Вовчиця піднялася на маленький пагорбок. Чень Чжень подумав, що варто лише побачити, в якому напрямку вона побіжить, і тоді можна визначити, де розташоване її лігво. Однак саме в цей момент вовчиця раптом зупинилася на самій верхівці пагорбка і, повертаючись, почала уважно роздивлятися на всі боки, а потім завмерла, дивлячись у напрямку засідки, де ховалися люди й собаки. Обидва хлопці так розхвилювалися, що не наважувалися навіть вдихнути повітря — адже місце, де тепер стояла вовчиця, було набагато вище заростей очерету, і вона могла побачити звідти людей. Чень Чжень тепер гостро відчував нестачу практики й досвіду — щойно, поки вовчиця бігла схилом, вони з собаками повинні були відступити на декілька метрів назад, але вони й гадки не мали, що вовчиця виявиться такою недовірливою. Вовчиця напружено подалася вперед усім тілом, щоб піднятися вище й ще раз оглянути помічені нею позиції ворога. Хвилюючись, вона зробила два оберти на своєму місці, завагалася на якусь мить, потім рвучко повернула голову на схід і стрибнула на спадистий схил у тому напрямку, після чого підбігла до якогось отвору й залізла туди.
61
У заростях гаоляну зазвичай ховалися китайські партизани під час китайсько-японської війни.