Вася Дизель нахилився до нас із Павлом:
- Був я у їхньому селі. Паркани повалилися, на майдані перед сільрадою клумба бур’яном заросла в людський зріст, у клубі не тільки вікна й двері, а й підлогу видерли і вкрали, сільмаг уже три роки не працює, бо нема кому до цього діла рук докласти. Себто, люди є, але кожен каже, що спекулянтом ніколи не був і не буде. Спекулянтом! І сміх і гріх. Уявляєте - вони ті дошки з клубу не на ремонт пустили, а в печах попалили! Ні, ну я розумію, в колгоспі роботи немає, нову хату поставити - нема грошей… але ж щоб узяти в руки молоток, гвіздки і паркан підрихтувати грошей не треба.
- А гвіздки за що купити?
- Що значить - купити? У хорошого господаря вони завжди є. Он у мене на горищі досі у скрині ще дореволюційні, моїм прадідом ковані лежать! Я, коли стару хату розбирали, обценьками до останнього гвіздочка повитягав. І не викидаю, бо знаю, що колись як знахідка будуть. Але то таке. Слава Богу, племінник не в тьотю вдався. Ми з ним уже таку добру справу задумали! Як вдасться: закачаєтеся! Тільки поспішати треба, щоб хтось дорогу не перебіг.
Мій Павло подумав-подумав і відповів:
- Васю, воно, звичайно, щодо поспішати… то воно так. Неповороткому поросяті дістається цицька коло дупи. Тільки ж - я тебе знаю, тому прошу: робіть із зятем, що хочете, аби лишень від вашої доброї справи все українське військо бляшаною виваркою не накрилося. Бо воно і так уже… Марусю, мовчу, мовчу, мовчу! Забери кулака спід моїх ребер. Більше не буду.
- Ото ж! - підтримала мене свекруха - Синочок не кращий за свого тата. Той теж, за що би не взявся, все на політику зверне.
Свекор здогадався, що йдеться про нього, але недочув за гамором, що саме кажуть. Тому відповів навмання:
- А нікуди не дінешся! Влюбишся і женишся.
І знову повернувся до сусідів, які, схоже, розповідали щось веселеньке.
- …а ще така історія у нашому селі була: погавкалися жінка з чоловіком. Не вперше. Де був, з ким пив, знову за свої, а діти голодні… слово по слову, а на кінець: оце хата, оце діти, оце худоба. Крутися сам, доглядай, порайся, а я тебе кидаю і повертаюся до мами. Май на увазі: корову ввечері треба подоїти, дітей нагодувати у спати вкласти.
Ну, чоловік посидів-почекав, а раптом охолоне - і повернеться. Але вже темніє, корова сама рогами хвіртку відчиняє, а діти за штанину смичуть: тату, їсти! Бере дядько відро - і йде до хліва. Оце, думає, корову подою, дітям молока наллю, хліба вріжу - от і вечеря.
А корова по-перше, до хазяйки звикла, а по-друге, перегару, як усі особи жіночої статі, не терпіла. Він сів, відро підставив, за дійки смик-смик, а вона ногою - хвиць-хвиць! І відро - за двері. Дядько вирішив застосувати інженерний підхід: знайшов якогось оривка і зафіксував корові праву задню - до загородки. Так вона ухитрилася те ж саме проробити лівою. Прив’язав він і ліву. Тільки знову примостився, а вона скотина хвостом - мах! І йому по писку! Покотилися і відро, і дядько.
Ну, він уже такий лютий встав, що вже й не тямить, що робить. Підставив ослона ззаду, виліз, задер корові хвоста, перекинув через бантину, глядь - а прив’язувати нічим! То він зопалу однією рукою хвоста тримає, а другою розстебнув паска зі штанів, витяг і вже моститься якось вузла зав’язати… а що штани на тому паску ледве трималися, то без нього взагалі впали. Нє, ну ви собі картину уявили? Дядько і хвоста коров’ячого відпустити не хоче, і штани підтягти - рукою не дістає.
А жінка тим часом у мами посиділа, виплакалась і таки охолола, та ще й мама розумна підказала: мовляв, доню, чоловіків, звичайно, вчити треба, але з оглядом. Бо як їх самих надовго залишати, то їм усякі глупості в голову лізуть. Жінка як подумала, які там можуть бути глупості - то й бігом додому, городами. Заскакує в хату - діти самі сидять і зі столу крихти збирають. Де тато? Тато коло корови. Жінка у хлів, а там, кажу ж вам, картина - шедевр! Стоїть розчепірена корова з задертим хвостом, а за нею на ослоні - дядько зі спущеними штанами.
Жінка йому: що ти робиш? А він… ой, почекайте… ви прожуйте і ковтніть, щоб не вдавитися. Мені ж як почув, що він їй відповів, то довелося по гальмам дати, бо я якраз за кермом був…
- Ну, то що він сказав?
- “Ти не повіриш - корову дою”!
Спочатку всі зареготали так, що й музики замовкли, але потім якийсь зануда все ж додав свої штани в жлукто:
- Слухайте, я цю історію вже чув. Між іншим, аж у Молдавії…
Але його зацитькали: не псуй людям настрій.
…Джигіт, обнявши дружину, затяг:
- Ой, ти Галю, Галю молодая…
Галя аж розцвіла, прихилилася до чоловікового плеча, а мій сусід, якийсь далекий родич молодих, поцікавився:
- А оцей, що співає, він же наче не українець?
- Син Кавказьких гір!
- А як гарно по-нашому виводить! Майже без акценту.
- То ви не чули, як він іноді російською говорить. Отам його акцент - аж пре!
- Правильно. Наша ж мова м’яка, певно, як і його рідна. А російською говорити - то так щелепи треба напрягати… Тож вони і матюкаються через слово - щоб судома горлянку не звела.
- Добре, що ми не в Росії…
- Гості, дорогі, прошу без політики! - занепокоївся старший боярин. - У нас весілля, а не вибори, хвалити Бога…
Дід Андрій, чоловік баби Софи, який тільки-но перехилив чергову чарку і ще не встиг закусити, докинув свого:
- Ага, нащот виборів! Я оце слухав учора по телевізору Юлю, вона казала про секс, так я з нею зго…
Баба Софа з розгону заліпила йому могутнього потиличника. Перехилила свою чарку, запила “Живчиком” і завела:
- Ой, там, на товчку, на базарі жінки чоловіків продавали…
Жіночки пожвавішали, засміялись, а баба Софа хвацько взялася в боки, підморгнула і продовжила:
- Як прийдеться до ладу, то я й свого поведу та й продам!…
Дід підскочив і як відрізав:
- Не з твоїм щастям! Вкрадуть по дорозі! Мотузку вріжуть і вкрадуть, роззява!
- Сам роззява!
- Хто ж таких, як ваш дід, мотузкою припинає, - втрутився хтось із гостей, - дротом треба прикручувати, дротом! І то таким товстим, щоб “болгарка” не взяла.
… Петя Гітлер, котрий сидів тут на правах дуже далекого родича молодої, раптом затяг:
- Стара ба…
Стара баба, як холера,
А ще хо…
А ще хоче кавалера.
Старий ді…
Старий дід, як пеньок,
А ще хо…
А ще хоче до дівок.
- Чи ти здурів? - трусонула я його межи плечі. - Цю ж пісню лише на третій день співають!
- А де я буду на третій день? - майже риторично запитав Петя. - У вистепку…
Тапчанчик у вистепку мостили на кожному весіллі, де мав бути Петя. Бо знали, що він десь за пару годин застілля тихенько сповзе під стіл, і найкраще буде покласти його де-небудь у затишному куточку, де він і спатиме тихо-мирно кілька діб. До наступного весілля.
- Зав’яза…
зав’язали дірку ликом,
стала ба…
стала баба - гоп зі смиком.
Ой, біда, ой біда-біда-біда,
Стала ба…
Стала баба молода!
Соло Петі Гітлера підтримав оркестр, і все весілля радісно кинулося в танок, який у нашому селі чомусь називають “полька-сажотруска”. Петя замовк, із задоволенням промочив пересохле горло і зауважив:
- Ти диви, як жених підстрибує! Либонь у школі мав п’ятірку з фізкультури.
- Петю, а у тебе в школі хоч одна п’ятірка була?
- Була.
- Чи не зі співів?
- Ні, з трудового виховання. Любив я це діло, доки в колгосп не пішов. А там - як рукою зняло. Спочатку мучився, а як почав пити, то відпустило.
…Тільки-но гості згорнули сексуальну тематику, як мого сусіда за столом потягло на високі матерії. Воно й не дивно: він колись разом із моїм свекром учився. Чи то в одному класі, чи то на одному факультеті. Але свекор усе життя нашій школі віддав, а його приятеля одразу, щойно він додому зі свіжим дипломом об’явився, райком партії в нашу місцеву газету забрав. Отам він і просидів аж до самісінької пенсії. І за отого сидіння став таким занудою, що аж молоко скисало, як він до хати заходив. Полюбляв говорити довго, за розумно і не до ладу. От і зараз: скуштував бурячків з хроном і - ні сіло, не впало, повернувся до мене: