— Прислухайтеся до слів мого сина, — лагідно додала старенька, — послухайте його, сер. Пообіцяйте бути хорошим, і синочок вас не скривдить. Сорок один рік тому я вперше відчула його серцебиття, відтоді й донині я знаю — у цих грудях б'ється серце чесної людини.
Поранений звівся на ноги, розминаючи затерплі кінцівки і потягуючи м'язи.
— В такому разі, — звернувся він до рослявого чоловіка, — якби я був начальником поліції, а ти — мною, то після цього я б сказав: «Іди собі й намагайся не порушувати обіцянки».
— Боже милий! — вигукнула жінка, зненацька стрепенувшись. — Як я могла забути свою стару валізу! Хлопець із потяга саме спускав її на платформу коли я побачила синове обличчя у вікні й геть про неї забула. У валізці вісім баночок айвового варення, яке я приготувала власноруч. Ті баночки на вагу золота.
Рухлива старенька цілеспрямовано подріботіла до дверей. Калліопа Кейтсбі сказав Баку Петерсону:
— Я не міг учинити інакше, Баку. Я побачив у вікно, як мама заходить на станцію. Вона нічого не знала про мої кляті витівки. Я так і не зміг написати їй, що я — останній нікчема, від якого відвернулося суспільство. Ти лежав на підлозі, звалений моєю кулею, я думав, ти мертвий. Раптом у мене майнула геніальна думка. Я зняв твій значок і пришпилив собі на груди, а тобі віддав своє минуле. Я розповів матері, що я — начальник місцевого відділку, а ти — Квіксендський Жах. Забери значок, Баку.
Тремтячими пальцями Калліопа почав відстібати металевий кружечок від сорочки.
— Не так хутко! — зупинив його Бак Петерсон. — Залиш значок у спокої, Калліопо Кейтсбі. І не смій знімати його до дня, коли твоя мама поїде з міста. Ти будеш начальником поліції Квіксенда, доки вона буде тут. Я прогуляюся містом і переговорю з людьми. Маєш моє слово, що ніхто не видасть їй нашої маленької таємниці. Й пообіцяй, ти, пустоголовий, навіжений, безсоромний син скаженого циклону, що дослухаєшся поради, яку вона дала мені! І я теж.
— Баку, — розчулено почав був Калліопа, — я і не сподівався, що ти…
— Замовкни, — сказав Бак, — вона повертається.
