Він і далі так ходив, коли чиясь рука повернула ручку дверей з того боку. Та, ледь зачувши той звук, за першим же шарудінням руки на дверях, він крутнув головою туди й завмер, мов пойнтер у стойці. І Адам, зайшовши до кімнати, враз опинився в лабетах його погляду.
Хазяїн облизнув нижню губу, але стримав запитання.
Адам зачинив за собою двері й ступив кілька кроків уперед.
— Доктор Бернем оглянув пацієнта,— мовив він,— і передивився рентгенівські знімки. Його діагноз цілком збігається з моїм. Який діагноз — ви знаєте.— І замовк, ніби чекаючи, чи не скаже хто чогось.
Але ніхто нічого не сказав, навіть і взнаки не дав, і погляд Хазяїна тримав його так само чіпко.
— Є два можливі способи лікування,— повів далі Адам.— Один консервативний, другий радикальний. Консервативний спосіб — удатися до витягнення, накласти гіпсову пов’язку й чекати, чим усе закінчиться. Радикальний спосіб — негайне оперативне втручання. Я хочу наголосити, що це дуже складний вибір, він вимагає спеціальних медичних знань. Тому я хотів би, щоб ви з’ясували собі ситуацію якомога повніше.
Він знову помовчав, але ніхто й не ворухнувся, і чіпкий погляд лишався на ньому.
— Як ви знаєте,— заговорив він знову, і в голосі його з’явилися лекторські нотки й професійна чіткість,— знімок збоку показав перелом і зміщення п’ятого й шостого шийних хребців. Але рентген не показує стану м’яких тканин. Тому ми поки що не знаємо нічого про стан самого спинного мозку. Ми можемо дізнатися про це тільки хірургічним шляхом. Якщо під час операції виявиться, що спинний мозок пошкоджено, пацієнт на все життя залишиться паралізований, бо мозкова тканина не відновлюється. Але можливо, що на мозок тільки тисне зміщений хребець. У такому разі ми можемо вдатися до ламінектомії і усунути цей тиск. Важко передбачити, наскільки дійовим буде таке втручання. Можливо, ми відновимо частину функцій, а можливо, й усі. Певна річ, не слід покладати на операцію надто великих надій. Деякі групи м’язів можуть залишитись паралізованими. Ви мене розумієте?
Цього разу Адам, як видно, уже й не чекав відповіді, бо спинився лише на мить.
— Я мушу особливо наголосити ще одну обставину. Ця операція робиться біля самого мозку. Вона може спричинитися до смерті пацієнта. Крім того, є велика небезпека занести інфекцію. Доктор Бернем і я докладно обговорили всі «за» й «проти» і дійшли згоди. Особисто я беру на себе відповідальність рекомендувати операцію. Але хочу, щоб ви зрозуміли: це радикальний захід. Це крайній захід. Це величезний ризик.
Адам замовк, і в тиші було чути, як двічі чи тричі хрипко вдихнув і видихнув Хазяїн. Потім промовив рипучим голосом:
— Оперуйте.
Він обрав крайній захід, величезний ризик. Але мене це не здивувало.
Адам запитливо дивився на Люсі Старк, ніби чекаючи від неї підтвердження. Вона відвела від нього очі й поглянула на чоловіка, що вже стояв біля вікна й видивлявся на чорний лужок. Якусь хвилю вона озирала його зсутулені плечі, тоді обернулася до Адама Стентона. І, стискаючи на колінах руки, повільно кивнула головою. Потім прошепотіла:
— Так… так…
— Ми почнемо зараз же,— сказав Адам.— Я вже розпорядився все підготувати. Особливої потреби в негайній операції немає, але, на мій погляд, так буде краще.
— Оперуйте,— озвався од вікна рипучий голос. Та Хазяїн не обернувся навіть тоді, коли за Адамом Стентоном зачинилися двері.
Я знову взявся до журналів, але перегортав сторінки надзвичайно обережно, ніби не смів жодним звуком порушити болісну тишу, що запала в кімнаті. Ця тиша тривала довго, і я все роздивлявся дівчат у купальних костюмах, баских коней, прекрасні краєвиди, шереги ставних свіжолицих юнаків з вітально піднесеними руками і в розмаїтих сорочках, детективні історії в шести фотографіях з розгадкою на наступній сторінці. Та всі ті картинки не захоплювали моєї уваги, і всі вони були однакові.
Нарешті Люсі Старк підвелася з крісла. Підійшла до вікна, в яке втупився Хазяїн. Торкнулась його ліктя. Він одсунувся, й не озирнувшись на неї. Але Люсі взяла його за руку, потягла, і він майже одразу скорився й пішов за нею. Вона привела його назад до крісла у ситцевому чохлі.
— Сядь, Віллі,— мовила дуже тихо.— Сядь і відпочинь.
Він опустився в крісло. Люсі повернулася на своє місце.
Тепер Хазяїн дивився на неї, а не на штучні дрова в каміні. Нарешті сказав:
— Він одужає.
— Дай боже,— озвалася вона.