Другого ранку він виїхав до Падьюки. Там він дізнався, як звуть работорговця, але дізнався також, що той уже продав Фебу (світлошкіру мулатку, що її прикмети збігалися з Фебиними) якійсь «приватній особі», що нагодилася на той час у Падьюці, але вже поїхала далі на пониззя. Імені тієї особи ніхто в Падьюці не знав. Торговець, як видно, позбувся Феби, щоб розв’язати собі руки й супроводжувати гурт рабів, який він збирав. Тепер він, як сказали Кассові, забравши з собою кількох молодих негрів та негритянок, подався на південь Кентуккі, щоб там поповнити гурт. Як Касс і передбачав, торговець не захотів виснажувати Фебу переїздами з невільничим гуртом. І коли йому запропонували добру ціну там-таки, в Падьюці, він охоче продав її. Касс проїхав далі на південь, до Боулінг-Гріна, але там слід загубився. Майже втративши надію, він написав тому торговцеві листа на адресу невільницького ринку в Нью-Орлеані з проханням повідомити ім’я покупця Феби й хоч якісь відомості про нього. А тоді вирушив назад до Лексінгтона.
У Лексінгтоні він пішов на Вест-Шорт-стріт до невільницького бараку Льюїса С. Робардса, що його містер Робардс за кілька років перед тим улаштував у старому приміщенні міського театру. Касс гадав, що містер Робардс, найбільший работорговець в окрузі, маючи широкі зв’язки на пониззі, зможе розшукати Фебу, якщо пообіцяти йому добрі комісійні. У конторі він не застав нікого, крім хлопця-посильного, який сказав, що сам містер Робардс виїхав на пониззя, а все «тримає під рукою» містер Сіммс і тепер він «в особняку, на оглядинах». І Касс подався до «особняка», що стояв поряд з бараком. (Коли Джек Берден був у Лексінгтоні, відтворюючи життя Касса Мастерна, він побачив, що «особняк» іще зберігся — типовий житловий будинок тих часів, двоповерхова кам’яниця, з похилим дахом, парадними дверима посередині, між вікнами, з двома коминами по краях та прибудовою позаду. Саме там, а не в тісних комірчинах бараку, Робардс тримав свій «добірний товар» для «оглядин»).
Парадні двері будинку виявилися незамкнені, і Касс зайшов до передпокою, де нікого не було, але згори долинав сміх. Він піднявся сходами й побачив перед відчиненими дверима в кінці коридора купку чоловіків. Двох чи трьох із них Касс упізнав — то були молоді гультяї, яких він не раз зустрічав у місті та на іподромі. Він підійшов і запитав, де містер Сіммс.
— Онде в кімнаті,— сказав один з молодиків.— Показує.
Касс зазирнув понад головами до кімнати. Спершу він побачив тільки присадкуватого, кремезного, аж лиснючого чоловіка з чорною чуприною та великими блискучими чорними очима, в чорному сюртуку й чорній краватці, зі стеком у руці. Касс одразу здогадався, що то француз-баришник, приїхав купувати «краль» для Луїзіани. Француз роздивлявся на щось у кімнаті, куди не сягало Кассове око. Тоді Касс протиснувся ближче до дверей і заглянув досередини.
Він побачив непоказного суб’єкта в циліндрі,— то був, як видно, містер Сіммс,— а за ним жіночу постать. Жінка була зовсім молода, років двадцяти, тендітна, зі шкірою, ледь темнішою за слонову кістку,— певне, лише на одну восьму негритянка,— з волоссям скоріш хвилястим, аніж кучерявим, та вологими темними очима, трохи почервонілими, що невидюще дивилися кудись повз француза. Вдягнена вона була не в грубий веретяний балахон та хустку, як звичайно одягають невільниць, призначених на продаж, а в широке й довге, аж до п’ят, біле плаття з рукавами до ліктя й не мала на голові хустки — лише стрічку, що стягувала волосся над чолом. Позад неї, у гарно вмебльованій кімнаті («як у цілком добропристойному домі»,— сказано в записках, хоча й згадано загратовані вікна), Касс побачив крісло-гойдалку й невеличкий столик, а на ньому кошик для рукоділля та тонке шитво із встромленою в нього голкою, «так ніби якась молода дама, господиня дому, щойно відклала його, підводячись, щоб привітати гостя». Як пригадує Касс, він не знати чому прикипів поглядом до того рукоділля.
— Осьде,— приказував містер Сіммс,— осьде. І, схопивши дівчину за плече, повільно повернув її всім на огляд. Потім, узявши за зап’ясток, підняв її руку на рівень плеча й поводив сюди-туди, щоб показати її рухливість, знов повторивши своє «осьде». А тоді витяг руку дівчини вперед, до француза, й далі тримаючи зап’ясток, так що п’ясть мляво звисла донизу. (Як зазначено в записках, вона була «гарної форми, з тендітними, тонкими пальцями»). — Осьде,— сказав містер Сіммс,— ви тільки гляньте на цю руку. Не кожна пані має таку маленьку та гарну. А яка кругленька й м’якенька, га?
— А щось іще кругленьке й м’якеньке в неї є? — обізвався один із чоловіків біля дверей, І всі інші зареготали.