— Так кажеш, що схожа на сову?
— Так.
— Чу-до-во. Значить, Athene noctua, тобто сич домовий. Це він зустрів нас тієї ночі біля воріт кладовища.
— Дмитре, в мене таке враження, що ти навмисне уникаєш відповіді. Я намагаюсь довідатись від тебе, що означають слова, написані латиницею в записці, а ти все про сичів.
— Всевладний Боже! Почуй мою молитву і засвідчи це пером Своїм благословенням. Амінь, — виголосив одним подихом Дмитро.
— Ти здурів чи прикидаєшся?
— Сам здурів. Ти просив перекласти — я переклав.
— Вибач. Не втямив одразу.
— А куди ти його подів?
— Кого?
— Сича.
— Чекай, ти мені спершу поясни, що ці слова мають до моїх дій на кладовищі?
— Безпосереднє. Але тобі без певної підготовки все це важко зрозуміти. Не думай, що я навмисне щось не домовляю. Коли б щось і пояснив, то ти б нічого не второпав.
— Якщо ти такий розумний, то спробуй мені розтлумачити без підготовки.
— Тоді слухай. Якщо написати літери в певній послідовності, то вони створять слова. Якщо потім їх розташувати в заданій конструкції речення, то все це стане потужним колом енергії, яку люди використовують, щоб досягти мети. Затям, букви, звуки — це не тільки те, що ми про них знаємо.
— Щось схоже на те, коли пишеш програму якоїсь гри?
— Типу цього. Дуже тебе прошу: нікому, навіть своїй бабусі, батькам — жодного слова про дива, які з тобою відбуваються.
— Слухай, Дмитре, а чого це ти заходився мене повчати? Висуваєш якісь умови?
— Очевидно, ти таки справді погано спав, — зітхнув Дмитро, взяв мене під лікоть і вивів на поріг. — Я ж допомогти хочу. Як ти цього не розумієш! А як можна зарадити людині, яка не має уявлення про проблему, з якою зіткнулась? Зрештою, я не нав’язуюсь.
— Не ображайся.
— Гаразд, краще скажи, де ти подів сича?
— Батько закопав його.
— Де саме? Затям — це не простий сич.
— З вищою освітою?
— Майже. Щонайменше — сич заворожений. Гадаю, що він був помічником тих людей, які володіють потаємними знаннями. Це може бути зовсім не сич і взагалі не птаха, а згусток штучно створеної енергії, який — за бажанням невідомої особи — набув вигляду сича. Замість сича могла бути собака, кішка, свиня, навіть людина. Та це вже найвищий пілотаж, яким оволодівають лише одиниці. І не тому, що вони такі талановиті та розумні, а тому, що це найпотаємніші знання і вони ретельно оберігаються купкою обраних. Секрети відкриваються тільки найсумліннішим учням. Їх у всьому світі на пальцях однієї руки можна перерахувати. Ти от що, як тільки довідаєшся, де батько закопав сича, то одразу ж дай мені знати і мерщій викопай його. Облий бензином і підпали. Нехай горить, щоб одні кісточки лишися. Вони нам і потрібні.
— Та ну його до біса! Краще давай разом.
— Добре. Чекатиму на дзвінок.
— Навіщо тобі кісточки?
— В багатьох текстах, написаних на мові гінді, зустрічаються фрагменти, в яких детально описується безліч способів для вирішення багатьох проблем за допомогою кісток саме таких птахів, — Дмитро подивився на мене, підняв вказівний палець вгору і ще раз повторив: — Дуже багатьох. Тямиш?
— Наприклад?
— Вилікувати безліч хвороб, знаходити загублені речі. А ще, — він озирнувся довкола і перейшов на шепіт, — якщо знаєш, як використати певні кісточки крила, то можна прискорити розвиток бажаних подій, а можна і пригальмувати. Наприклад, голова сича допомагає розбагатіти, дзьоб та лапки — провчити недругів. В цілому ж, будь-яка частинка скелета наділена неймовірними чарами. Та найцікавіше — очі…
— Тю на тебе! Які ж у скелета можуть бути очі?!
— Знаєш, що я тебе попрошу... Хочеш слухати — слухай, але ніколи не перебивай. Зрозумів? Я вже помітив, що всі хакери, комп’ютерники, програмісти та їм подібні вірять тільки в те, що знають.
— Та невже і пір’я, і шкіра, і м’язи — все геть згниває в землі, а очі залишаються цілісінькими?
— Чого б вони мали лишатись? Звичайно ж, що згнивають. Так-от, очі у такого сича — це найпотаємніший і один із наймогутніших предметів у світі магії. Хто оволодіє ними — тому відкриваються неймовірні здібності. Але очі мають силу тільки тоді, коли їх вийняти живцем. Вони здатні вмить переносити людину на будь-які відстані, з їх допомогою людина легко може опинитися в майбутньому або зазирнути в минуле, читати думки інших.
— Навіть на мільйон років вперед чи на десять століть назад?
— Справа не у відстані і не в часі, а у функціональних можливостях. Розумієш? У таких речах не має значення, чи мільйон років, чи один день — все це деталі. Головне — дія.